Степанов Дмитро Михайлович (Браконьєр)

Степанов Дмитро Михайлович народився 15 червня 1987 р. У 1993 р. пішов до школи, де навчався 11 років. Закінчив у 2004 р. ЗОШ І–ІІІ ступенів с. Суськ Ківерцівського району Волинської області. У 2004 р. навчався у вищому професійному училищі № 2 м. Луцьк і здобув професію будівельного столяра. У 2006 р. служив в армії, у внутрішніх військах України (в/ч 3021, 4-та рота). Після армії деякий час працював на фірмі, яка виготовляла меблі, а згодом побудував і собі майстерню, купив верстати, працював удома. 2 травня 2010 р. Дмитро одружився з Наталею. У шлюбі прожив, на жаль, лише 5 років. 12 жовтня 2010 р. народилась донечка, Дмитро дав їй ім'я Іванна. Він дуже любив свою дружину, донечку, маму та бабусю. Власноруч за власним задумом із другом Андрієм Карпюком зробили пилораму. Дмитро виготовляв своїми руками різні меблі із деревини. Самостійно навчався все робити. Був майстром на всі руки. Не було такої роботи, яка була б йому не по силах. У 2013 р. став мисливцем. Це було його захоплення. Щонеділі Дмитро був на полюванні. Воно було для чоловіка ніби відпочинком. Дмитро дуже любив і поважав свою сім'ю. 31 серпня 2014 р. був мобілізований у зону АТО. І без жодних сумнівів, обговорень, заперечень пішов на війну. 3 квітня 2015 р. під час виконання бойового завдання Дмитро Степанов загинув, підірвавшись на міні, у м. Авдіївка Донецької області. Наталія Степанова, дружина: «Восени 2008 р. я познайомилася з Дімою. 2 травня 2010 р. ми одружилися. Жили душа в душу. У нашій сім'ї завжди панувала злагода, спокій, а найголовніше — повага один до одного. 12 жовтня 2010 р. у нас народилася донечка, яку Діма назвав Іванною. Він дуже любив свою донечку, робив усе для того, щоб вона зростала у добрі та достатку. Я працюю вчителем початкових класів ЗОШ І–ІІІ ступеня с. Суськ. І тому Діма більше проводив часу з донькою, оскільки я пішла працювати у школу. Дмитро мав золоті руки. Не було такої роботи, якої б він не знав. Діма був столяром від Бога. Виготовляв меблі з дерева, тому і в хаті дуже багато зроблено ним. Любив полювання і риболовлю. Він був добрим, уважним, життєрадісним, люблячим татусем, коханим чоловіком, турботливим сином та онуком для мами та бабусі, надійною опорою для родини та безвідмовним другом для товаришів та побратимів. Для нас роковою стала третя хвиля мобілізації. 29 серпня 2014 р. принесли повістку, повідомили, щоб 30 серпня прибув із речами у військкомат. Не звертаючи уваги на наші сльози, Діма сказав: «Не переживайте, все буде добре, я прийду живий і здоровий!». Військовий шлях розпочався з м. Яворів. 8 листопада їхню бригаду відправили в Донецьку область, він був у 3-му батальйоні 9-ї роти 80-ї бригади. Не було такого дня, щоб я не почула його голос, а донечка підтримувала словами власної пісеньки: «Тато, татуньо, ти наший хороший, ти наший рідненький, гарний дорогенький!». І це піднімало настрій у важкі моменти на передовій. Діма перебував у гарячих точках: Пісках, Опитному, Тоненькому, Водяному, Авдіївці… Назавжди залишиться у моїй пам'яті його остання відпустка 15 лютого. Коли несподівано відчинилися двері і на порозі рідної оселі стояв Діма. Ви не уявляєте, яке то велике щастя. Я не знала, що робити на радощах. Ці 10 днів промайнули, як один день, і знову — розлука назавжди і хвилювання. Чорним днем у моєму житті стало 3 квітня — смерть коханого чоловіка і люблячого татуся. Він залишиться для мене найкращим, тому що з ним я відчувала себе завжди сильною, захищеною. Я за Дімою була, як за кам'яною стіною. Моя донька щоразу чекає вечора, коли на небі зійде зірочка. Ця зірочка для неї — татуньо, котрий, як вона говорить, спочиває на небі від тяжкої земної роботи. Й Іванка чекає на повернення свого рідненького татуня, не усвідомлюючи, що його уже немає. Діма назавжди залишиться в нашій пам'яті і серцях. Любимо, сумуємо, пам'ятаємо».