Дощенко Геннадій Леонідович (Дощ)

Геннадій народився 28 листопада 1965 р. Навчався у Криворізькій загальноосвітній школі № 48. Згодом здобув вищу освіту в приватному навчальному закладі «Інститут ділового адміністрування». Був приватним підприємцем, з 2010 по 2012 рр. працював виконавчим директором приватного навчального закладу «Інститут ділового адміністрування». Депутат Тернівської районної у місті ради V скликання. Olena Bondarenko: «Дощ був для мене прикладом. Врівноважений, розумний, начитаний, він постійно вчився. З огляду на його вік, підтримував добру спортивну форму. Знаючи свою ваду, вперто тренувався. І був серед найкращих. Якось ми розмовляли, чому тепер мусимо бути зі зброєю, і Дощ сказав: «Я не хочу цю війну залишити дітям. Краще ми, ніж вони». Дощ був умілим і досвідченим. Обстріляним. Витривалим. Ніколи не забуду, як на полігоні Француз шепнув мені поміж іншого: «Ти відстрілялася на рівні Доща». Кращого компліменту я не мала ніколи! У Дощі я бачила себе. Такою, якою хотіла б бути. І коли щось не вдавалось, згадувала його. А сьогодні, як написала Ксеня, Дощ потиснув Богу руку. Мені здається, Бог мав би її поцілувати. Дощ прикрив собою друга. Забрав собі не свою кулю. Я дихаю через раз. Це дуже боляче. Ненависть у мені бореться з розпачем. Постріл зі 140 метрів. Ворог підлазить так близько, адже арта мовчить. Арта мовчить, бо перемир'я, звісно. Перемир'я, залите кров'ю, бо в нас президент не Перший, а торгаш і брехло. І в нього наступні розклАди, торги й вибори. За рік президентства Порошенка єдину країну вміло розкололи на війну — «там» і мирне життя — «тут». Погляньте навколо — більшості це пасує. Можна дати відкупного «туди» і виправдовуватися, чому треба втішатися життям «тут». До статистики смертей усі звикли і змирилися, що все це закінчиться нескоро. Але аби «там», «конфлікт на Донбасі», еге ж. Прагнути до миру через перемогу — це справа божевільних добровольців. Тут — гра престолів. А між двома світами у болючій розтяжці — волонтери… Та нема ніякого «там» і «тут», є війна в Україні… Мені завжди здавалося, що коли вилітає відстріляний набій, на його місце у ствол має зайти інший. Щоб вести по ворогу безперервний вогонь. Дощ відстрілявся. Хто зайде замість нього?». Ірина Корольова: «Я просто волонтер. Бачила Доща лише раз у житті, хвилин 40. Ми приїхали у Піски, треба було передати посилочку Маккартні з Харкова. Ми з водієм дуже замерзли, тож Маккартні запросив нас до себе у будиночок на чай. Він познайомив нас із головним — другом Дощем. У будиночку було дуже чисто, хлопці сказали, що вони пообіцяли хазяїну доглядати за помешканням і підтримувати все в порядку. Дуже душевна, дружня атмосфера там була. Говорили про виховання молоді в новій, вільній Україні. Все було так по-домашньому. Хлопці кажуть: «Та це все друже Дощ! Він, як добрий батько!». Я подумала: «Слава Богу, що друже дивиться за тими, по суті, ще дітьми! Він зможе їх навчити бути справжніми чоловіками і порядними людьми!». Брат Маккартні написав мені у фейсбук, що Доща більше немає. Не можу повірити…». Ольга Годованець: «…на кухні в будинку Барса Дощ, коли приїхав, сказав: «Панове, допивайте чай і, прошу, кілька годин сюди не заходьте». Через деякий час кухня в будинку Барса, де побратими у Пісках переважно снідали-обідали-вечеряли, сяяла чистотою, пахла свіжістю, блищала зручністю і дзвеніла порядком, і всі волонтерські дари — коробки і контейнери з печивом, пирогами, вітамінними сумішами тощо, акуратно стояли і з них зручно було смакувати їхнім вмістом, не роблячи гармидеру і не додаючи бруду в січневі краски війни. …На заході цього червневого дня… пряме влучання у голову… Куля снайпера. Мовчазний, мудрий і щиросердний Гена Дощенко з Кривого Рогу, ДУК ПС… Друже Дощ, Чистого тобі Шляху і Порядних Душ поряд!». Іляна Віскаліна: «Виливаю на площину фейсбуку трохи власної душі і роздумів на тему кохання, вічного і земного. Ймовірніше, ідеалізую, але записую зі слів дружини загиблого героя російсько-української війни, або війни ангелів і сатани. Він, переповнений життям, із твердим бажанням захистити рідний дім, Батьківщину і власну сім'ю, йде добровольцем на фронт. Спортсмен, веде активний і здоровий образ життя — холодне обливання, ранковий біг, правильне харчування. Палко кохає свою другу половинку. Вона наче створена бути дружиною, тендітна, ніжна, сильна, хазяєчка, жінка, що покликана дарувати тепло і любов чоловікові. Й одного дня в якусь хвилину їхні обійми розриває куля, війна, сатана. Вона, щаслива в спогадах і нещасна у реальності, втративши землю під ногами, залишається жити. Він опікувався нею, як дитиною, забезпечував, оберігав, переживав, зустрічав, дзвонив, навіть коли вона йшла від своєї подружки з сусіднього під'їзду. Збирав у полі квіти і дарував їй, ховав записки у речах, у книгах з освідченням у коханні, дві з яких вона знайшла вже після його смерті. Остання з них: «Сонечко, кохаю тебе». Він навіть зараз, вже будучи з Богом, піклується про неї, про її здоров'я. Можливо, не все було так солодко, як я описала, та все ж роблю висновок, що кохання є, що велике благословення має той, хто його пережив. Воно було коротке? Але воно було і є, і то велике щастя. Мрія багатьох так і нездійсненна. Світланко, ти дійсно благословенна Господом тією любов'ю, яку маєш в серці. Твій чоловік — Герой, і не тільки нашого часу, а й наступних поколінь. Я дуже рада, що мої діти, діти України, будуть вивчати справжню новітню історію України з іменами Героїв минулого і сьогодення. А на обкладинці буде фотографія Геннадія Дощенка та ще двох Воїнів Світла. Вибачайте, в кого забрала час на читання, я не майстер пера, але так хочеться, щоб знали люди ціну здобуття Свободи України. Насамперед пишу це собі, щоб коли стикалась з реальністю, брехнею, несправедливістю — не спіткалась, не падала, а, дивлячись на подвиги наших рідних, черпала в них сили і йшла далі, не зраджуючи всіх людей, які вільно мислять і вірять у краще майбутнє для України». Богдан Данді: «Брате! Ти в наших серцях і думках залишишся назавжди, ми продовжимо справу, за котру Ти змагався! Спи, наш любий побратиме, Господь до себе кличе найкращих!». Іван Ясній, один із режисерів «Добровольці Божої чоти»: «Запис загиблого… Геннадій Дощенко про 2014 р. «А я дуже вдячний 2014 р., попри Небесну сотню, війну в Україні. У мене таке враження, що всі попередні роки прожив тільки для того, щоб пережити цей рік. У свої 49 років я знов відчув жадобу до життя, розуміння того, що робиш, що треба робити і що треба обов'язково зробити. У мене з'явилось стільки вірних, перевірених друзів, що… У цивільному житті такими друзями стають, коли час дружби рахується роками, а тут іноді достатньо однієї хвилини. Я зрозумів, що країну особисто я можу змінити, що влада — це не тільки зажрані впевнені хами, а ще й сцикливі виблядки, що влада — це не боги, а просто наші найманці, котрих треба поправляти і ганяти. І ще багато чого. Дуже прикро, що це все дійшло, як до жирафа, але ж дійшло!!! Тому я дуже вдячний 2014 року. І головне — я дуже вдячний моєму сонечку, моїй дружині. Це її підтримка зробила мене таким, як є, а я собою зараз задоволений. Прощавай, старий рік, привіт, Новий рік (відчуваю, буде той іще рік)!». Борис Дошенко: «Останні години життя. Готувався привітати дружину з днем народження. Ти навіки в нашій пам'яті. Пишаюсь тобою, спи спокійно, братику…».