Кіктенко Гордій Олексійович (Банг)

У 4-річному віці Гордій втратив мати, його виховували бабуся і дідусь. У рідній Олександрії до 2008 р. навчався у середній загальноосвітній школі № 15, у червні 2011 р. закінчив ПТУ № 17, здобувши фах верстатника широкого профілю. Був відомий у місті як активіст неформального руху вболівальників столичного футбольного клубу «Динамо». Захоплювався малюванням та танцями у стилі хіп-хоп. Був призваний на строкову військову службу до лав Збройних cил України, згодом продовжив службу за контрактом. У грудні 2013 р. звільнився у запас і повернувся до Олександрії. Під час Революції гідності став до лав активістів місцевої cамооборони, чергував на олександрійському блокпості. Згодом, підписавши контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, був зарахований до резервного батальйону спеціального призначення «Донбас». Брав участь у багатьох боях із визволення населених пунктів Донбасу. Після Іловайського котла друзі Гордія відшукали його тіло в одному з дніпропетровських моргів… Євгенія Єфремова: «Ми одними з перших дізналися, що Гордій загинув. Одразу вирішили, що знайдемо тіло та поховаємо друга з честю, а на могилі встановимо пам'ятник. Старенька бабуся сама б з цим не впоралася. Командування батальйону «Донбас» повідомило нам, що в Гордія поцілив снайпер, але потім його тіло транспортували вантажівкою з боєприпасами, які постійно вибухали, тому від бійця мало що залишилось. І доки під Іловайськом тривали бої, то вивезти звідти тіло загиблого у військових не було можливості. У подальшому з пошуками ніхто не допомагав. Але ми не зупинялися. Телефонували до дніпропетровських лікарень, моргів, бо пам'ятали останні слова Гордія. По телефону він казав, що скоро вибереться з пекла живим та неушкодженим і приїде додому…». Однополчанин із позивним Ромео: «Я хочу сказати, що Гордій був завжди веселий. Я згадую, як він любив приміряти каски, ходив у них і сміявся. Певною мірою він залишався дитиною, але з іншого боку, це був уже дорослий чоловік. Я хочу передати всім, щоб ви пишалися своїм сином, своїм земляком, що виховали такого. Це людина, якій можна було довіряти. Повірте, мені 34 роки, а йому — 21, але я б довірив йому свою спину». Журналістка, користувач фейсбуку Yliana Pereskotska: «Подивіться у ці вічі. На цей погляд молодої України. Добровольця, якого з нами вже немає. Це Банг із батальйону «Донбас». Сьогодні, у День святого Миколая, йому б виповнилось 22. Він би святкував. Увімкнув би музику на ноутбуку й усі б танцювали. Сміявся б більше за всіх. Заряджав би усіх позитивом, бо він був таким. Позитивним, із гарячим серцем. Із ним хотілося жити і дивитись у світле майбутнє. Це один із перших хлопців, з яким я познайомилась, коли вперше поїхала у липні на Схід. Командир його взводу сказав нам, журналістам, що Банг розповість, як вони звільняли блокпост та забрали трофейну машину зі зброєю. Дивлюсь і бачу, що переді мною зовсім юний хлопець. — Скільки тобі років? — запитую я. — Що ти тут робиш? А батьки знають? — Я захищаю свою країну. Мені 21. Я сирота. Залишилася бабуся, якій я дзвоню. Маю змогу поїхати за кордон, як мої друзі, і не думати про все це, але я залишився тут і пішов добровольцем, бо це мій обов'язок. Я завмерла. У мене не було слів. Я пишалася НИМ. У Кураховому він позичав мені ноутбук і показував свої тату. У нього був кулемет і на операції він збирався одним із перших. Усі пам'ятають його усміхненого. Гордій загинув в Іловайську 29 серпня. Йому могло б виповнитися 22. Він міг би будувати разом із нами Україну… Герої не вмирають! Вічна пам'ять!».