Мушта Максим Олександрович

Максим Мушта народився 22 липня 1989 р. у с. Ковалівка. Зростав у щасливій сім'ї поряд із добрими і люблячими батьками — Олександром Миколайовичем та Оленою Іванівною. Максим був веселим і життєрадісним хлопчиком. Відвідував дитячий садок «Дзвіночок». Всі працівники дитсадка пам'ятають Максима завжди усміхненим і сором'язливим. Він не вмів ображати ровесників і завжди був слухняним. Любив розповідати вірші, співати пісні, малювати і займатися ліпленням. «Діти дуже різняться між собою, потребують уваги та піклування. Проте наш Максим був не таким… Він був добрим, вихованим, порядним і чуйним», — характеризує Максима його однокласниця. Так його виховували батьки: розумним, працьовитим та терплячим. Йому передалися мудрість батька і доброта матері. Він виріс гідним сином. У 1996 р. Максим пішов до 1-го класу Ковалівської середньої школи. Взявшись за руки, мама, тато і молодший брат Роман поспішали на свято. «На уроках був активним, старанно виконував домашні завдання. Максим був співчутливим, добрим, відвертим і самостійним. Відповідальним, спокійним і завжди охайним. Беріг свої речі. Дружив з усіма однокласниками. Максим був уважним до дівчат та старших людей. Для мене він був прикладом ідеального учня. Любив куховарити, навіть випікав паски», — розповідає Софія, однокласниця Максима. «Серце стискається від болю і рветься від несправедливості, горя і біди. А душа… Душа не може змиритися зі страшною дійсністю. Не може повірити, що його вже немає серед живих, — такими словами розпочинає свою розповідь-спомин про Максима його перша вчителька Олена Валентинівна. — Цей біль безжально пошматував серця матері й батька, залишив страшну рану в душі дружини, позбавив батьківської любові та турботи маленького синочка Дмитрика. Спекотний серпневий день. Здавалося, що зупинився час, завмер у скорботі світ. Сльози… сльози… сльози. Плакали всі. Саме цього дня Ковалівка прощалася зі славним односельчанином Максимом Олександровичем Муштою. Як це cтрашно і пекуче боляче, коли прощаєшся з близькою чудовою людиною, яка могла ще стільки в житті досягти, зробити, побачити і створити. Невимовно важко передати словами відчуття, які охопили мене. Перед очима постає образ білявого худорлявого хлопчика, завжди усміхненого. Максим зростав у сім'ї, де шанували працю, любили, поважали та підтримували одне одного. Діти Максим та Роман зверталися до батьків на Ви, як здавна було заведено в українських родинах. Максим із дитинства був привчений відповідально ставитися до будь-якої роботи. Ще в 1-му класі він вирізнявся старанністю в роботі, уважністю. Його зошити були найкращими, з акуратно виведеними літерами, ніби з рядочків пропису. Він старався гарно вчитися, бути найкращим для того, щоб зробити приємне, порадувати маму. Адже це було для нього дуже важливим і цінним. Максим любив майструвати та виготовляти різні вироби на уроках трудового навчання. Його роботи вирізнялися оригінальністю й акуратністю. Пригадую, як він радів перемозі в конкурсі власних виробів, коли виготовив акваріум із рибками. І це не тому, що хотів перемогти, а тому, що цій перемозі зрадіє мама. Ще в початковій школі Максим вирізнявся великою працелюбністю і готовністю прийти на допомогу. Він завжди був спокійним, урівноваженим, уважним до інших дітей, чуйним і небайдужим до чужої біди, готовим у будь-який час прийти на допомогу. Однокласники його любили і поважали, бо він ніколи не ображав, а навпаки, намагався примирити тих, хто посварився. Максим був дуже доброю дитиною. Його неможливо було не любити. Адже він любив усіх. На обличчі завжди була посмішка, а очі світилися добром і спокоєм». Такими ж добрими словами згадує Максима його класний керівник Марія Валентинівна. «У мене завжди перед очима його білий чубчик та усміхнене обличчя. Він був доброю дитиною, ніколи мухи не образить. Дуже любив відверто поспілкуватися, дивлячись співрозмовнику прямо в очі. Ця риса і притягувала до нього друзів. Був життєрадісним, у всьому першим. Після закінчення 9-го класу в 2005 р. Максим вступив до Вінницького кооперативного коледжу. 19-річний Максим розпочав військову службу одразу контрактником у 2008 р., після закінчення Вінницького коледжу. Першим із класу одружився. У Максима та його дружини Ольги народився син Дмитрик. Це була велика радість для всієї родини. Маленьким Дмитриком тішилися бабуся і дідусь, менший брат Роман. 22 липня 2014 р. Максим відсвяткував своє 25-річчя. Щасливі діти, щасливі батьки. Але чорне крило війни, що триває на Сході, торкнулося цієї сім'ї. Старший інструктор-кулеметник БТР роти оперативного призначення на бронетранспортерах спецпідрозділу «Ягуар» Національної гвардії України (військова частина 3028, м. Калинівка), старшина військової служби за контрактом Максим Мушта загинув на полі бою. Мовчазний та сумлінний Максим завжди з величезною відповідальністю ставився до виконання завдань на службі, так відгукувалися про нього командир роти Андрій Вовк та командир частини Іван Миропольський. 17 серпня 2014 р. під час звільнення від терористів м. Ясинувата Донецької області гвардійці потрапили під ракетно-артилерійський обстріл. Снаряд пробив броню БТРа, Максим загинув від отриманих поранень. Екіпаж підбитого БТРа намагався привести до тями товариша, але травми виявилися несумісні з життям. Ще напередодні ввечері Максим зателефонував батькам, сказав, що у нього все добре, пообіцяв, що подзвонить вранці. А о 20.30 його не стало. 20 серпня Ковалівка попрощалася з Максимом Муштою. Це вже 34-та втрата Вінниччини у війні, яку веде проти нас російська держава і покидьки, що зрадили нашу країну. Згідно з козацьким девізом, нема нічого кращого, як віддати життя за Батьківщину. Герої не вмирають! Кажуть, Бог забирає до себе найкращих. Так, наш Максим був найкращим. Був найкращим сином, чоловіком, другом, учнем, людиною. Смерть безжально забрала його у нас. Вічна пам'ять Герою!