Камінський Маріс Айдинович

Навчався у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут. Після закінчення аеромобільного факультету Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2012 р. був розподілений у 80-й аеромобільний полк, де показав найкращі результати з вогневої підготовки серед 20 новоприбулих лейтенантів. Займався карате та іншими видами спорту. Проходив службу у Львові, в роті десантного забезпечення, на посадах командира взводу, командира роти. Із 2013 р. — у Чернівцях, начальник продовольчої служби. На війні — з перших її днів, учасник оборони Луганського аеропорту. ІСТОРІЯ КОХАННЯ У багатоповерховому будинку, у квартирі з вікнами на плац військової частини, проживала симпатична дівчина Яна. За переведенням зі Львова прибув на службу в цю ж частину молодий офіцер. І звали цього хлопця Маріс. І ходили ці молоді люди однією вулицею, вона — на роботу, він — на службу. Кажуть, що в житті кожної людини настає момент, який змінює все… Вони навіть і не підозрювали, який сюрприз готувала їм зима 2015 р., навіть не здогадувалися, що вже наступного року будуть стояти ось тут, в цій святковій залі, міцно тримаючись за руки. І насправді таке могло статися тільки у Новий рік. Адже це — одне з найзагадковіших і найдивовижніших свят, тому що його очікування і святкування пов'язане зі світом добрих казок та магії. Ці свята обіцяють зустріч із чимось таємничим, дають надію на краще, на диво! А починалась історія їхнього кохання просто. 14 січня 2015 р. в українських родинах святкували перший день нового року за старим стилем, а точніше — свято Василя… Але в полку, де служив Маріс, це був звичайний робочий день, щоправда, трохи напружений, адже за тиждень десантники мали знову повертатися на Схід. І ось саме після шикування на плацу Маріс вийшов із частини та разом з колегами-офіцерами вирушив додому. Аж тут раптом у товариша Маріса, капітана Анатолія Заремського, виникла ідея — привітати колег по службі, адже сьогодні свято. Ніхто не став заперечувати… Швидко організувалися, закупили декілька кілограмів пшениці, згадали щедрівки і вирушили. Їх радо зустрічали в кожній квартирі, приймали вітання від них, смачно частували… Ось тільки ще в 11 квартиру до Оксани Василівни залишалося зайти. Двері відчинила миловидна, дуже юна дівчина. Побачивши її, Маріс завмер і не розумів, що з ним відбувається. Чи то святкові емоції, чи магія новорічного свята так вплинула на нього. Було зрозуміло одне — він не може відвести погляду від дівчини. Ці очі… Вони заворожили його. Їхні погляди на мить зустрілися. А він ще не здогадувався, що це – кохання, кохання з першого погляду. Але ж, напевно, вона ще школярка… Навіть наважився запитати про її вік. А Яна, щоб бути більш переконливою, навіть паспорт показала. Це дуже порадувало Маріса. Він і собі для більшої солідності додав 5 років. …Дні летіли. У частині тривала підготовка до наступної відправки на Схід. Перед від'їздом офіцери зібралися на прощальну вечерю з друзями в «Роксолані». Повертаючись з роботи, до них приєдналась Яна. Її мама була там, вона також відбувала на Схід. Пісні, танці, сміх, якось було весело… І тут знову вони побачили один одного, їхні погляди зустрілися… Вже тоді в очах Маріса можна було побачити кохання! А вона… Вона хотіла, щоб він запросив її на танець. Проте Маріс танцював з усіма, тільки чомусь її не запрошував. «Мабуть, йому подобаються старші жінки, йому ж 30 років», — думала Яна, хоча це її трохи «зачепило». Закоханого до нестями стримувало тільки одне — завтра відбуваємо в АТО. Не треба… Ця мила дівчина, з думками про яку він засинав і прокидався, не давала спокою і там, на Луганщині. Вона запала йому в душу! Що робити? Як бути? Так хочеться почути хоча б ще раз цей ніжний і щирий голос. І тут допомагає щасливий випадок. Під приводом ремонту телефону Оксані Василівні Маріс копіює номер Яни. З'явилася надія… І почався шквал повідомлень. Щоправда, Яна не відповідала, адже номер телефону незнайомий. Вперто йдучи до своєї мети, Маріс вибирає іншу тактику — вирішує подзвонити. І це спрацювало! Яна хотіла суворо відчитати настирливого абонента, аж раптом впізнала знайомий голос, і в них зав'язалося спілкування, щоправда, тільки на «Ви». І так триває 3 довгих місяці. Таки зима зробила своє чародійство! Зав'язала дружні стосунки. А ось вже й весна… Десантники повертаються. Знову зустріч, сльози радості, квіти, обійми рідних… Серед величезного натовпу на плацу вони поглядом знайшли один одного і тільки встигли махнути рукою. Яна дуже готувалася до зустрічі з мамою. Накрила святковий стіл, запросила друзів, сусідів. Запросила і Маріса. А надворі вже весна заявила про себе на повну. У повітрі витало кохання, випускаючи навкруги стріли Амура. Дістали ці стріли і Маріса… З квітами та подарунками не йшов, а летів на зустріч до своєї коханої. Яна запросила його на обід і наступного дня. Щоправда, «улюблена робота» не відпустила, і тільки через тиждень у Маріса з'являється вільний час. Він знову побачить її! На крилах любові, з квітами він уже біля дверей… І тут сюрприз… Двері відчиняє брат Міша, а коханої немає — вона поїхала до бабусі. І знову тиждень очікування. Який же він довжелезний… Та нарешті — перше побачення! Гуляли вулицями, пили каву, смакували морозивом. І просто мовчали, але відчували один одного. Її найніжніша у світі посмішка змушувала забувати всі слова, які він хотів їй сказати. Кожна клітинка його тіла бажала, щоб Яна була тільки його, він відчував, що саме на неї чекав усе своє життя. Хоча романтичним прогулянкам дуже заважала робота, та Маріс включив усю силу своїх чарів, оточив дівчину ніжністю, любов'ю і турботою. Тож Яна добровільно здалась у полон його кохання. Весна закохала їх остаточно, але й саме вона розлучила. Коханий, виконуючи свій військовий обов'язок, повинен був вирушати на Східний фронт… Знову проводи, прощання… Друзі, сусіди намагалися підтримати Яну, втішити її. Та сльози заливали очі. Тільки розпрощалися, а вже полетіли одне одному сповнені любові смс-ки. Та що це? Знову щасливий випадок! Відправлення ешелону затримується… «Маріс ще в Чернівцях!», — встигає вигукнути Яна мамі та вже мчить у таксі назад до вокзалу, до свого коханого… Поруч із ним вона по-справжньому відчула себе у безпеці та була надзвичайно щасливою! З ним хоч на край світу! І йому потрібна була тільки вона. Він уперше по-справжньому кохав. Щастя нарешті відкрило їм свої обійми. Вони насолоджувались одне одним. І ще ніколи їм не було так добре. Це був той пам'ятний день, коли на пероні Маріс прийняв головне рішення свого життя — освідчився Яні у коханні та попросив дочекатися його. На що вона відповіла дорогоцінне «Так». І не було серед усіх людей, щасливіших за них. Тепер їхнє життя розділилося на той період, коли вони разом, і період очікування повернення Маріса зі Сходу… Почався новий відлік, довгі місяці очікування… Яна не пропускала жодного зведення новин, місця собі не знаходила, готувала йому передачі, молилася і чекала… А він, коли навколо свистіли кулі й розривалися бомби, заспокоював її словом чи смс-кою: «У мене все добре. Не хвилюйся. Я скоро повернуся. Я тебе дуже кохаю, тільки дочекайся мене». Спілкуватися наживо доводилося дуже рідко, але їм вистачало, щоб розуміти, що вони кохають одне одного. Маріс умів дивувати кохану і робити їй сюрпризи, незважаючи на відстань і війну. Яна на свята знаходила подарунки від коханого як вияв його справжньої любові. Дивувалась і ще більше закохувалася в Маріса. У ньому вона бачила справжнього чоловіка, справжнього офіцера, для якого поняття честі та відповідальності понад усе. Він її Герой! За період, коли Маріс був на війні, вони бачились не так багато разів. Як іноді складно знайти себе у цьому житті… А ще важче зустріти своє кохання, зуміти розгледіти серед тисячі облич ті очі, які змусять вас зупинитися, затамувати подих, змусять забитися ваше серце і зрозуміти, що це ваша доля! Але почуття, випробувані війною, найсильніші. І тому ми точно знаємо, що герої цієї дивовижної історії — щасливі люди! Просто тому що вони кохають! Кохання зробило їх по-справжньому щасливими. Ось така історія. Можливо, для когось проста, але вона дивовижна, світла, наповнена щастям і великою любов'ю!