Дідик Микола Іванович (Дід)
4 вересня 1968 – 6 травня 2024
Солдат
Біографія
Микола Дідик народився 4 вересня 1968 року в селі Григорівка Обухівського району Київської області. Закінчив місцеву школу, здобув фах будівельника у Ржищівському професійно-технічному училищі. Після закінчення навчання деякий час працював у місцевому колгоспі. Згодом був призваний на строкову службу, яку проходив в Афганістані. Після повернення майже все життя присвятив військовій справі, залишаючись прикладом дисципліни й відповідальності для оточення. Для близьких був опорою й авторитетом, людиною слова, яка ніколи не відмовляла у допомозі.
У 2015 році Микола добровільно став до лав учасників АТО: за словами доньки, він казав, що «якщо не я, то хто?», і саме так розумів свій обов’язок перед країною. У складі 25‑ї окремої десантно‑штурмової бригади він воював у найгарячіших точках, зокрема в районі Мар’їнки, де точилися запеклі бої.
Після демобілізації повернувся до мирного життя, продовжив працювати, але залишався у строю внутрішньо — уважно стежив за фронтом, підтримував побратимів і був готовий знову стати до зброї, якщо цього потребуватиме Україна.
Військова служба
Солдат, ГранатометникПовномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року Микола Іванович сприйняв як безумовний особистий виклик. Не зважаючи на вік і стан здоров’я, того ж дня став до лав оборонців: спершу служив у 135‑му окремому батальйоні 114-ї окремої бригади територіальної оборони, а на початку 2024 року перевівся до 250‑го окремого батальйону. Він обіймав посаду гранатометника 1‑го механізованого відділення 2‑го механізованого взводу механізованої роти, сумлінно виконував бойові завдання й користувався великим авторитетом серед молодших побратимів, для яких був справжнім «Дідом» — мудрим, спокійним і досвідченим воїном.
- Орден «За мужність» III ступеня (посмертно)
Нагрудний знак «Золотий хрест»
Відзнака «За оборону рідної держави»
Загинув 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Спірне Бахмутського району Донецької області, до останнього подиху залишаючись вірним присязі, своїм побратимам та Україні.
Більше року воїн вважався зниклим безвісти. Лише навесні 2025 року вірний син України нарешті повернувся додому, щоб знайти вічний спочинок на рідній землі.
- Кладовище с. Григорівка (Обухівська ТГ, Обухівський р-н, Київська обл.)
Місце поховання
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Спогади
Микола Іванович — людина незламної волі й незламного духу. Його життєвий шлях — приклад справжнього патріота. Він пройшов пекло Афганістану, став на захист рідної землі в часи АТО/ООС, а з перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем повернувся до лав захисників, щоб боронити Україну від російської навали.
Його не злякали ні роки, ні небезпека. Він боровся не за славу, а за життя своїх побратимів, за спокій родини, за свободу майбутніх поколінь.
Вшанування пам'яті
Ти був, є і будеш для мене найкращим татом і моїм головним Героєм. Вічна пам’ять! Любимо, пам’ятаємо, сумуємо.
Публікації
Ще не додано