Колісник Олександр Іванович (Блєдний)

Солдат Олександр Колісник (позивний Блєдний) загинув 4 грудня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу с-ща Білогорівка Луганської області. Захисникові було 29 років. Народився Олександр у с. Пустовіти Київської області. Проживав у с. Росава. Вищу освіту здобув у Миронівській філії Східноєвропейського університету економіки та менеджменту, де отримав спеціальність програміста. Любив програмування, радіоелектроніку, нумізматику, риболовлю. Цікавився космосом. Разом із товаришем відкрили свою справу, займалися ремонтами, встановленням парканів та відеонагляду, іншими роботами. Паралельно працював програмістом на фрилансі. Олександр був справжнім патріотом, тому в 2014 р. долучився до учасників Євромайдану, відстоював інтереси України та її європейську інтеграцію. У 2017 р. разом із товаришем започаткував військово-патріотичний клуб «Яструб», де займався військово-спортивним та національно-патріотичним вихованням української молоді на основі традицій українського козацтва. Під час повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Був розвідником розвідувального відділення розвідувального взводу. Боронив країну поблизу Слов'янська, Білогорівки, Лимана, Богородичного. Під час розвідувальних операцій мав понад 15 виходів за лінію фронту в тил ворога. «Блєдний у колективі завжди мав повагу і говорив прямо свою думку, був сміливим. Він пішов із життя 4 грудня 2022 р. під час виконання бойового завдання «Штурм». У той день був бій 70 людей на 11. Всю нашу групу взяли в кільце й відрізали. Блєдний був саме в тій маленькій групі, яка прийшла рятувати своїх братів! Він прийшов рятувати нас і стояв на позиції до кінця! Коли ми познайомилися, він здався максимально дивним: грав на гітарі, спілкувався годинами з кимось по телефону, але при цьому завжди метушився і розповідав незрозумілі для простого люду речі! Брат був людиною, яка жила на повну, нам разом ніколи не було сумно чи соромно. Я б хотів написати про його мужність, патріотизм, людяність, але не вистачить епітетів, аби розповісти, якою людиною він був. Саня загинув, щоб ми могли бути вільними, він назавжди у моєму серці! Не забуду! Не пробачу! Розвідка не помирає, вона йде працювати на небо!» — згадує побратим із позивним Бабай. «Олександр був розвідником, тому обставини його загибелі залишаються засекреченими до закінчення російсько-української війни. Все, що ми знаємо про нього, — це лише короткі розповіді його побратимів, які вціліли на тому бойовому завданні «Штурм». Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають… Тихенько і не попрощавшись. Можливо, тому що не збирались помирати. Мали плани, хотіли любити, народжувати дітей, навчатись, працювати, радіти життю. Не судилось… Стають зірками в небі, нашими янголами-охоронцями», — розповіла дружина Євгенія. Поховали захисника у с. Росава на Київщині. В Олександра залишилась дружина. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Миронівської громади».