Постольний Олександр Миколайович (Гончий)

40-річний прикордонник Олександр Постольний загинув 5 червня 2022 р. Під час виконання бойового завдання у складі розвідувальної групи біля с. Щурiвка на Харківщині він натрапив на мінне загородження ворога, дістав вибухову травму та важкі поранення. У тяжкому стані був доставлений до лікарні м. Первомайський. Попри намагання медиків, життя воїна врятувати не вдалося. Олександр народився у с. Ковалі Харківської області. У 2000 р. закінчив Одноробівське професійно-технічне училище № 55, де здобув фах тракториста-машиніста, слюсаря-ремонтника. Пройшов строкову військову службу. Останні 14 років проживав із дружиною та дітьми у с. Петрівка Харківської області. Захоплювався полюванням. Серед близьких мав позивний Гончий, тому що не відмовлявся від походу за будь-якої погоди. Понад 20 років Олександр прослужив у Державній прикордонній службі України. 11 лютого 2003 р. він уклав перший контракт. Обіймав посаду інспектора прикордонної служби II категорії — інструктора кінологічного відділу прикордонної застави «Золочів» Харківського прикордонного загону. Того ж року закінчив навчання в 15-му навчальному загоні, отримавши кваліфікацію інструктора пошукового собаки. За роки служби неодноразово посідав перші місця у змаганнях на визначення кращого кінолога зі службовим собакою серед органів охорони державного кордону Східного регіонального управління ДПСУ. 11 лютого 2017 р. уклав черговий контракт. Мав звання старшого прапорщика та обіймав посаду інспектора прикордонної служби I категорії — інструктора кінологічного відділу прикордонної служби «Тимофіївка» III категорії ( тип Б ) Харківського прикордонного загону. 11 лютого 2022 р. чоловік уклав контракт із 4-м прикордонним загоном. Останнє звання — майстер-сержант. Із початком повномасштабної війни Олександр продовжував виконувати службові обов'язки із захисту Батьківщини. За роки служби багато разів отримував нагороди за вагомий внесок у справу забезпечення недоторканостi державного кордону України, високий професіоналізм та зразкову службу. Зокрема, був нагороджений нагрудним знаком «Вiдмiнний прикордонник» II ступеня (2008 р.), медаллю «15 років сумлінної служби» (2020 р.) та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). «Був і є найкращим татом. Позитивний, турботливий, справедливий. Татусь був душею компанії, любив не тільки своїх дітей, а й інших. Граючись, навчав бути людиною. Завжди були на першому місці емоції, такі незабутні та яскраві. Все наше життя тато був у формі та з усмішкою. Повага до тата була з усіх боків, він завжди допомагав людям», — розповіли діти Ігор та Анастасія. «Я вдячна долі за найкращого чоловіка на землі. 16 років разом. Пліч-о-пліч, воєдино. Моя опора, моя підтримка. Мій всесвіт... Відтепер це мій хрест. Ми померли разом. Ненавиджу це життя без тебе. Дякую за кожну проведену хвилину разом. Дякую за кохання. Я відчула, як це: по-справжньому кохати і бути коханою. Дякую за наших найкращих дітей. Чуйний, ніжний, люблячий чоловік і батько. Щирий і добрий, позитивний і надійний товариш, душа компанії. Тебе безмежно не вистачає. Приклад мужності, справедливості та витримки. Кохала, кохаю, кохатиму вічно... До зустрічі у засвітах... Найцінніший із безцінного…» — написала дружина Неля Постольна. «Зможу все перевернути, все відбудувати, але не можу повернути людину, товариша, побратима, який загинув під час виконання поставлених бойових завдань. Прикордонниками стають, коли набувають досвіду цієї специфічної справи. Олександр був справжнім асом — виявляв та затримував порушників державного кордону. Старанність, відвертість і наполегливість були його товаришами на службі. А головне — це людяність до своїх побратимів. Завжди був першим. Під час повномасштабної агресії першим викликався виконувати бойові завдання з великою небезпекою для себе! Чесна, відверта та порядна людина, яка не пошкодувала свого життя, щоб усі українці жили у безпеці», — розповів побратим Валентин. Похований герой у с. Петрівка на Харківщині. У нього залишилися мама, дружина, син, донька, брат із сім'єю, побратими та друзі.