Ковалюк Петро Михайлович (Явір)

Капітан Петро Ковалюк (позивний Явір) загинув 11 січня 2023 р. біля с. Невське на Луганщині. У бою з окупантами дістав смертельні поранення під час ворожого танкового обстрілу. Офіцеру було 40 років. Петро народився у м. Вижниця Чернівецької області. Жив у с. Черешенька. Закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Викладав історію та «Захист України» у Вижницькому опорному ліцеї. Був творчим, досвідченим педагогом, умілим організатором. Заслужений вчитель України. Власним прикладом показував учням справжню любов до України та її демократичних принципів. Один із провідних фахівців Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). У 2014–2018 рр. служив у ЗСУ. Брав участь в АТО на Донбасі у складі 44-ї окремої артилерійської бригади. Неодноразово був відзначений командуванням нагородами. Після звільнення з армії повернувся на роботу до ліцею. «Як класний керівник не боявся ламати стереотипи, був відповідальним, ерудованим, високопрофесійним педагогом, згуртував батьківський та учнівський колективи. За щирість, активну життєву позицію, патріотизм його поважали школярі та батьківська громада. Займався активною громадською діяльністю. До 2014 р. очолював Вижницький осередок ВО «Свобода». Був членом виконкому Вижницької міської ради від «Свободи». Користувався заслуженим авторитетом серед учителів, батьків, дітей, громадськості», — розповіли на сторінці Вижницької громади. 24 лютого 2022 р. Петро знову взяв до рук зброю, щоб стати на захист України. Спочатку був у Вижницькій ТРО, а в березні став бійцем 107-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду командира роти вогневої підтримки 93-го батальйону. «Петро був багатогранною особистістю. Розумна людина, цікавий співрозмовник. Не було теми, в якій би він не орієнтувався. Турботливий батько, ніжний чоловік, відповідальний вчитель, справедливий наставник. Такі, як він, народжуються раз на століття. Про нього можна було б зняти фільм, але він і сам був чудовим актором. Його можна було оспівувати в піснях, але він сам також чудово співав. Про нього написали вірші, які він так майстерно вмів декламувати... Недаремно кажуть: «Талановиті люди талановиті в усьому». Завжди був перший. У час біди одним із перших став на захист своїх рідних і нашої держави. Як найкращий вчитель учив своїм прикладом! Згадую його слова: «Не страшно померти, страшно прожити життя марно». Він його прожив не марно! Його життя, як життя комети: швидкоплинне, але яскраве, спопеляюче. Він своїм запалом, вогником в очах зумів підібрати ключики до сердець своїх учнів, побратимів. Свято вірю, що цю науку вони пронесуть у своїх серцях. Петро був найкращим батьком для своїх синів. Таких, як він, більше немає…» — розповіла дружина полеглого воїна. Поховали героя в с. Черешенька Чернівецької області. У Петра залишилися дружина Марія, сини Богдан і Михайло, батьки, брати. Посмертно офіцер нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.