Шийко Ростислав Орестович (Дрогобич)

Шийко Ростислав Орестович народився 23 липня 1989 р. у м. Львів. Навчався у Ліцеї міжнародних відносин ім. В. Стуса. З дитинства відзначався нетерпимістю до всього російського. Ще в дошкільному віці палив передвиборчі плакати та агітки комуністичної партії, які знаходив у під’їздах. Займався спортом, зокрема футболом та боксом. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка». У 16-річному віці вперше прийшов на фанатський сектор стадіону «Україна». Для нього це стало найвизначнішою подією, яку згадував із таким захватом в очах, який не описати жодними словами. Далі — понад сотня виїздів за рідний клуб та національну збірну, численні перфоманси, банери, графіті, стікери, просування футболок із символікою «Карпат», бійки з іншими фанатськими рухами, друзі в кожному українському місті, повстанські пісні на секторі та серце, де фраза «Україна понад усе» — не просто гасло, а сенс буття. Учасник Помаранчевої революції, а пізніше — Революції гідності. Волонтер, а з 2015 р. боєць полку «Азов», що захищав цілісність країни під час АТО. Був мінометником. 23 липня, у день свого народження, склав присягу на вірність народу України. І дотримав її… Що б Ростислав не робив задля перемоги, йому завжди здавалось, що цього замало. Ставши батьком у 2016 р. і маючи менше часу для активістських справ, успішно почав вести блог «Військова історія». Його знання світової та української історії були бездонними. Досконало вивчив історію Балканських воєн, В’єтнамську війну та участь українців у цьому. Знімався в телепередачі про військові конфлікти на 24 каналі. Щороку на День Незалежності купляв синьо-жовті стрічки і разом з маленькими донечками пов’язував їх на могилах січових стрільців, що на Янівському кладовищі. Пам’ять і шана про подвиги минулих поколінь пронизувала всю його сутність. З початком повномасштабного вторгнення Ростислав одразу став до зброї. Не вагаючись, пішов у військкомат, але через низку певних обставин поїхати на фронт не вдалося, що дуже його пригнічувало. 5 місяців домагався дозволу, аби відправитись на Схід країни у складі своєї 103-ї бригади ТрО. Загинув 15 жовтня 2022 р. унаслідок вибуху протитанкової міни під час оборони Луганської області. У полеглого воїна залишились дружина і дві маленькі донечки.