Мар'єнко Сергій Вікторович

Дбав про родину і любив життя Ці слова про нашого земляка, уродженця Комишувахи, 36-річного молодшого сержанта 128-ї окремої механізованої бригади Сергія Мар'єнка. 30 січня 2015 р. він героїчно загинув під час виконання військового обов'язку в районі Дебальцевого. Добрий, щирий і сердечний, Сергій дбав про рідних настільки, що так і не зізнався в тому, де насправді служив. «Він був простою людиною, гарним сім'янином», — розповідає Катя, дружина Сергія. Доля звела їх восени 2006 р. Разом виховували 8-річну донечку Уляну. Свою любов дарував і старшій доньці — 9-річній Олександрі, народженій у першому шлюбі. Багато працював, аби його родина, діти мали все необхідне. Сергій народився в Комишувасі, але з дитинства мешкав у Запоріжжі, тут навчався, працював на заводі «Укрграфіт» разом із батьком Віктором Олексійовичем, нині покійним. Любив бувати на маленькій Батьківщині, в Комишувасі, де жила його бабуся. Сергій був її улюбленцем, турботливим онуком. Хлопець мав золоті руки. Був столяром від Бога. Як розповідає дружина, меблі на кухні виготовив власноруч. А ще — хатинку для пухнастого улюбленця Уляни, котрого подарував донечці на день народження, і невеличкий дитячий майданчик біля будинку, де мешкала родина, аби дівчинка гралася з дітлахами. До армії Сергій Мар'єнко був призваний на початку серпня 2014 р., під час третьої хвилі мобілізації. Проходив бойове злагодження у навчальному центрі «Десна», що під Києвом. Потім був направлений на службу в м. Ужгород, а згодом — на Схід України. Сергій майже щодня телефонував додому, приїжджав у відпустку, але жодного разу і словом не обмовився про те, що йому доводилося бачити і переживати. Був завжди стриманим і виваженим. Розповідав про допомогу волонтерів, про друзів — військових побратимів Богдана Руденка, Володимира Макаренка. Хлопці і нині підтримують зв'язок із родиною Сергія, згадують про свого друга і дивуються, скільки в ньому було доброти. Він міг поділитись останнім, носив у кишенях цукерки, сам не їв, а пригощав дітлахів. 29 січня 2015 р. Катя востаннє говорила з Сергієм. Він надіслав їй своє фото. Вже наступного дня зв'язку з ним не було. Довгих 7 днів очікувань, надій та сподівання, що Сергій живий, обірвав один телефонний дзвінок… 8 лютого запорізького Героя поховали в рідній Комишувасі. Надзвичайна доброта Сергія, його любов до рідних і друзів залишилися у серці кожного, хто його знав. Вічною буде безмежна вдячність Герою від земляків і всіх, кого він захищав, заради кого віддав життя… Оріхівська районна рада