Шешеня Вадим Валерійович

10 березня 1984 р. у російському місті Надим Тюменської області у звичайній сім'ї народився маленький Вадим. Мама Наталя Миколаївна — бухгалтер, тато Валерій Леонідович — водій. Через рік у родині народилася друга дитина, братик Гліб, і Вадим, ще зовсім малесенький, рано подорослішав, став у силу свого віку самостійним, дуже ревнував маму, як дитина, але не ображав і братика. Хлопці зростали дуже дружніми, все робили разом, допомагали один одному, мама сама вдома опікувалася ними, а тато був постійно на роботі, тяжко працював, щоб його малюки ні в чому не відмовляли собі. Він дуже пишався своїми синочками, іноді катав їх на своїй здоровенній машині «Татра». Вже тоді Вадим полюбив техніку і всіляко до неї тягнувся. Так родина прожила на Півночі росії до початку 1990-х рр., а потім переїхала до рідного села тата — у Маринське Горностаївського району, що на Херсонщині. У 1991 р. Вадим і Гліб, не залишаючи один одного, пішли до 1-го класу Маринської загальноосвітньої школи. Вадим зростав добрим хлопчиком, мав багато друзів, був кмітливим та допитливим, любив читати всілякі енциклопедії. Вже тоді почав боротися за справедливість, не любив, коли ображають слабших. Вадим дуже любив свою сім'ю, цінував татову думку, постійно крутився біля нього, бо був небайдужий до машин. Мамі завжди допомагав, ще зовсім юним рубав дрова та порався по господарству. У школі навчався добре, але великого бажання продовжувати десь навчання не мав, бо знав, що його покликання — техніка. Коли йому виповнилося 17 років, у сім'ї народилася третя дитина, сестричка Діана. Він і тут, будучи вже юнаком, допомагав мамі, піклувався та доглядав за сестричкою, займався ії вихованням. У 2002 р., закінчивши 11 класів Маринської школи, пішов до армії. Строкову службу проходив у м. Херсон, у в/ч 3056 МВС України. Служба не давалася йому легко, бо й там шукав правду, яку ніхто не любить. У травні 2004 р. Вадим повернувся після дембеля додому, у своє рідне село, та вже не хлопчиком, яким проводжала його родина, а справжнім зміцнілим та вольовим чоловіком. Одразу ж пішов працювати в колгосп «Труд», не хотів удома сидіти тягарем батькам. Потім влаштувався водієм у фірму «Сіт-Релайн», яка знаходилася в його ж селі. На початку 2005 р. познайомився з дівчиною Танею, мешканкою райцентру, молоді люди одразу ж сподобались одне одному, почали зустрічатися, так і зав'язалися стосунки згодом молодої сім'ї… Зустрічалися Вадим із Танею 3,5 роки, він все не хотів заважати навчанню Тані, й у вересні 2008 р. пара одружилася. Вони вирішили жити в районному центрі, Таня працювала інженером в управлінні водного господарства, а Вадим влаштувався водієм місцевого автобуса та згодом вступив на службу в МНС у смт Горностаївка, був водієм пожежної машини. Робота в МНС йому подобалася, він вправно виконував свої обов'язки. Керівництво завжди цінувало його як колегу та просто гарного товариша, бо він допомагав усім, хто цього потребував, мав звання сержанта. Завжди позитивний, емоційний, веселий, відповідальний — таким пам'ятають його друзі з пожежної частини. У 2010 р. Вадим став татом, у нього народилася донечка Даша, яку з Танею вони дуже чекали. З дитиною поводився вправно, дуже її любив, завжди балував. Донечка дуже схожа на тата, була така ж смуглява, мала темні оченята та вольовий характер, обожнювала тата, любила їздити з ним на машині. Весь свій вільний час Вадим проводив із сім'єю. Він був не тільки турботливим татом, а й надійним чоловіком. Завжди переймався проблемами своїх рідних та близьких. Із Танею вони жили дружно, він був надійним та люблячим чоловіком, робили все разом. Для нього не було проблемою допомогти дружині по господарству чи приглянути за дитиною, тим паче, він щоразу забавляв її цікавіше, ніж мама. Вадим був середнього зросту, міцної статури, мав виразні очі, прямий ніс, завжди дуже коротко стригся. За спеціальністю і по життю був водієм, завжди на машині, завжди в дорозі, не любив довго сидіти на одному місці. Захоплювався риболовлею. Бувало, звечора ладнає свою рибальську сумку, вранці рано поцілує дружину, шепне на вухо «Я на рибалку» і поїхав… Приїздив завжди з уловом. Радості не було меж, розповідав про свої рибальські пригоди, пишався тим, який він вправний рибалка. Вадим дуже любив машини, любив швидкість і мріяв придбати гарний автомобіль і поїхати всією родиною на відпочинок у гори. Ще він дуже хотів сина, й у січні 2014 р. у них народився хлопчик Сашко. Щасливий тато вдома опікувався 3-річною Дашею і щодня приїздив до дружини з сином у лікарню, з нетерпінням чекав на їхнє повернення додому. З появою синочка Вадим ніс потрійну відповідальність у своїй сім'ї. Він був певен, що син стане гарним продовженням тата, таким же сильним, мужнім, сміливим, буде захищати сестричку Дашу. У синові вбачав майбутнього спортсмена, говорив: «Хай виросте людиною, любить своїх маму, тата, сестричку». На той час у державі розгорталися зовсім неспокійні події, він, переглядаючи новини, завжди переймався за майбутнє. Неспокійно було в нього на душі, мабуть, передчував ще тоді, взимку, що станеться щось жахливе… У державі почалась перша хвиля мобілізації, і Вадим також отримав повістку 29 березня 2014 р. з'явитися до райвійськкомату. Таня залишилася з двома маленькими дітками вдома, хвилювалася за чоловіка, бо знала його запальний характер та гаряче серце. На службу потрапив до в/ч ППО у м. Херсон, так почалися їхні місяці розлуки, такі щасливі хвилини зустрічі і такі болючі та пекучі миті розставання. Служба проходила спокійно, але Вадим не міг довго сидіти на місці. Разом із товаришами з цієї ж військової частини думав про переведення в спецназ, бо, проаналізувавши події в державі, вважав, що йому необхідно захищати свою Батьківщину. Дружина не підтримала його намірів, всіляко переконувала його не їхати далеко з дому, але він так вирішив, тож її завдання було берегти дітей та чекати на його повернення додому. На початку вересня 2014 р. вирішилося питання про переведення Вадима до 3-го окремого полку спеціального призначення у м. Кіровоград. А там почалася його підготовка та постійні тренування з тактики та стрільби, їхню роти охорони згодом відправили на Схід України, де розгорнулася справжня війна, обороняти Донецький аеропорт…