Драчук Валентин Вікторович

Світлій пам'яті Героя АТО Валентина Драчука присвячується Страшне слово на Сході «війна» Прокотилось миттєво по світу. Захищати країну пішли Всі, хто зміг: І дорослі, і діти. Добровольцем він йшов на війну. Всім казав: «Що скажу своїм дітям? Ну, а хто, як не я?». І пішов… Він країну свою боронити. На хвилинку до хати зайшов, Повернувсь, не сказавши нічого. Та не думала мати тоді, Що востаннє вже бачить живого. Тихо плакала на самоті, Та вона не жалілась нікому. Ждала, вірила, прийде живим, Він здоровим вернеться додому. Сумна звістка у місто прийшла, Що загинув за рідну країну. Не дожив до своїх сорока, Не обійме кохану дружину. Залишилися дочка і син, Й посивіла заплакана мати. Все життя буде ждати вона Із війни свого сина-солдата

Далека дорога на Схід Мати сина в дорогу випроводжала В далеку дорогу на Схід. Вона вже не плакала, тихо стояла, Дивилася сину услід. Потяг повільно з перону відходив, Нічого не в силі змінить. Та матері раптом ніби здалося, Що він зупинився на мить. Кинулась вслід і знову почула Далекий той стукіт коліс. І потяг, що далі і далі відходив, Мчався далеко на Схід. Пригадала усе, все в думках промайнуло, Як хлопчиком був він малим. Молилася богу, благала: «Вернися, Вернися додому живим»