Піддубний Віталій Володимирович (Сват)

Уродженець с. Миропілля Краснопільського району Сумщини, Віталій Володимирович жив із родиною у м. Бердянськ Запорізької області, працював будівельником, виховував сина та 3-річну донечку. Після анексії Криму та загострення обстановки на Сході країни Віталій приєднався до міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Громадська варта — Самооборона», що налічувало понад 500 активістів, чоловіків та жінок, які зробили чималий внесок у запобігання провокаціям сепаратистів і підтримання спокою у Бердянську. А згодом він вирішив стати на захист держави зі зброєю в руках і разом із групою земляків вступив до батальйону Нацгвардії «Донбас». Його друг, «самооборонівець» Михайло Бахтєєв, згадує: «Ми разом із ним записувалися до самооборони, натягували намети, створювали блокпости. А після цього він сказав: «Гаразд, тут усе зроблено — треба їхати туди…». Він передчував, що не повернеться, говорив мені про це, але поїхав, щоб захищати Батьківщину…». «Добрий, чуйний, завжди і всюди перший… Справжній патріот… Шалено любив дітей і дружину, сумував за ними… Спритний, життєрадісний хлопець, оптиміст, який всіх завжди заспокоював, казав, що все буде добре…», — таким запам'ятався Віталій Піддубний його бойовим побратимам із «Донбасу». Близько 13.00 26 липня під час виконання завдання із доставки продовольства для свого взводу з Артемівська в Лисичанськ автомобіль, в якому разом із трьома товаришами їхав Віталій, потрапив під обстріл — кулеметна черга обірвала життя чоловіка… Вже зранку наступного дня біля штабу Бердянської самооборони відкрили Стіну пам'яті Віталія Піддубного. Люди несли сюди квіти та лампадки, а також пожертви для родини загиблого героя (протягом лише одного дня активісти зібрали понад 8 тис. грн). А 28 липня тут відбулася громадянська панахида, в якій разом із родичами, друзями та однополчанами взяли участь сотні бердянців. Згодом караван автомобілів із синьо-жовтими прапорами провів машину із труною з тілом резервіста до виїзду з міста — його родичі вирішили поховати Віталія на рідній Сумщині. Але, як йшлось у прощальних промовах, жителі Бердянська ніколи не забудуть земляка, який віддав життя за те, щоб війна не прийшла до їхнього міста…