Геріх Владислав Станіславович

Публікації

• Капітан-лейтенант Владислав Геріх загинув у ніч на 29 липня 2022 року внаслідок ворожого теракту в колонії тимчасово окупованого селища Оленівка на Донеччині, де його утримували в полоні. 19 серпня офіцеру виповнилося б 25 років. Владислав народився в селі Ревівка на Черкащині. Згодом з родиною переїхав до села Березняки рідної області. Закінчив Смілянську загальноосвітню школу №10 та далі пішов шляхом мрії дитинства – навчатися на моряка. У 2020-му році здобув омріяний фах та офіцерське звання в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», де навчався за спеціалізацією «Корабельне радіотехнічне озброєння та засоби зв'язку. Озброєння та військова техніка». Після випуску був призначений командиром малого броньованого артилерійського катера «Лубни» в складі 9-го дивізіону надводних кораблів (в\/ч А0373) ВМС ЗСУ. Міг обрати й інший шлях – служити на фрегаті «Гетьман Сагайдачний» у ще мирній Одесі, проте відмовився: «У нас війна, я – офіцер, і буду захищати свою країну. Тому мій шлях очевидний». Екіпаж катера виконував завдання у складі Об'єднаних сил, патрулюючи акваторію Азовського моря неподалік Маріуполя. За свої сміливі рішення офіцер був нагороджений відзнакою «Козацький хрест» ІІІ ступеня. 24 лютого 2022 року Владислав зустрів у Маріуполі. Він відмовився залишати місто, прийнявши рішення стояти до кінця. Його екіпаж, екіпажі катера «Кременчук» та корабля «Донбас» підтримали рішення Владислава й активно брали участь у боях за Маріуполь. Саме в той час Владислав прийняв і реалізував важливе рішення – замінувати підхідні канали Західної та Хлібної гавані Маріупольського морського торговельного порту. У квітні 2022 року дійшов з екіпажем на комбінат «Азовсталь» і там продовжував боротьбу. Того ж місяця офіцера нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У травні 2022 року, згідно з наказом вищого військового командування про збереження життя особового складу, вийшов із заводу і потрапив у полон до російських окупантів. Тоді ж Владислав востаннє виходив на зв'язок із рідними. У серпні 2023 року стало відомо, що він загинув під час теракту в Оленівці. Прощалися з Героєм у селі Березняки на Черкащині. «За життя Владислав був дуже добрим, веселим, сильним, мужнім, талановитим, відданим своїй службі. Людина слова, завжди всім допомагав, мав великі плани на майбутнє. Був надійною опорою для своєї сім'ї, найкращим батьком, чоловіком і сином. Він дуже сподівався на скоріше повернення з полону додому, де на нього чекали рідні… Назавжди у нашому серці. Ми тебе дуже любимо і сумуємо за тобою…» – написала дружина офіцера Наталія. «Він кращий командир, який тільки може бути. Завжди за всіх заступається, навіть собі не в благо. Стоїть на своєму і живе своїм розумом, а не старших начальників», – розповіли його побратими. «Владислав завжди казав: «Служу українському народу до кінця». Своїх слів дотримався. Завдяки таким захисникам, як Влад і його екіпаж, наша країна мужньо бореться і ми в тилу маємо життя. Владислав завжди був порядним, мужнім, відповідальним, цілеспрямованим, наполегливим, надійним, чесним, відважним, сміливим. Захищав слабших, дарував посмішку, віру і надію. Був прикладом і авторитетом. Був вірним слову. Був патріотом. Був офіцером. Був люблячим чоловіком, батьком, сином, братом. Був вірним другом. Він був людиною з великої букви», – додали близькі. У Владислава залишилися мама, сестра, дружина, син, рідні, близькі, друзі та побратими.

  Платформа пам'яті 'Меморіал'