Володимир Володимирович. Близнюк

Білорус за національністю. Закінчив Чернігівський колегіум № 11 і музичну школу. Пройшов строкову військову службу у 5-й окремій Слобожанській бригаді внутрішніх військ МВС. Згодом працював бригадиром у приватній фірмі, водночас здобував фах юриста, заочно навчався на випускному курсі Чернігівської філії Московського державного відкритого університету — Українсько-російського інституту. У квітні 2014 р. вони разом із батьком, підполковником у відставці Володимиром Олександровичем Близнюком, пішли до військкомату й зголосилися стати на захист Вітчизни. Батька не прийняли на службу за віком, мобілізували Володимира-молодшого… Мати Олена Володимирівна: «Він сам так вирішив. Коли росіяни Крим захопили, не міг заспокоїтися: «Як це так — забрати? Яке вони мають право?». Кинув усе, сказав: «Хочу захищати Україну. Я тут народився і свою Батьківщину віддавати не буду. Крим забрали, а більше не віддам…». Я пішла працювати в місцеву організацію Червоного Хреста, збирала пожертви для біженців. Гадала, що благодать Божа буде на моїй дитині… Кожні 10 днів посилки йому відсилала. Востаннє ми спілкувалися по телефону 1 вересня — я відправила йому разом із гуманітаркою виклик на останню сесію, він же диплом у грудні мав одержати. Сказав: «Мамо, я листа отримав, але не можу зараз розмовляти…». А ще казав: «Мамо, якби ти знала, що таке "Град"». Він разом із двома товаришами перебував на чергуванні в якійсь будівлі, коли їх обстріляли. Одного з хлопців контузило, другого — поранило, а Володі відірвало руку, осколки влучили в груди й голову. Ще й будівля обвалилася, його притиснуло. Поки приїхала «швидка», він помер від втрати крові…».