Євгеній Петрович. Подолянчук (Жека)

У 2012 р. закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з дипломом із відзнакою та золотою медаллю за спеціальністю «Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення». Юрій Бутусов: «Рік тому… 14 вересня в бою в Донецькому аеропорту поліг як герой командир групи 3-го полку спецназу старший лейтенант Євгеній Подолянчук. Йому назавжди залишиться 23 роки. Один із найвідчайдушніших і компетентних командирів груп спецназу. Таких мало — які виконують наказ, вміють «виходити на точки», які самі стають до бою, а не «відкошують», які самостійно і критично мислять. Скільки таких було в армії по всій країні — 30, 40? На плечі цих молодих лейтенантів і капітанів лягло велике навантаження, і багато з них віддали свої життя, щоб захистити Батьківщину. Подолянчук воював в аеропорту, починаючи з першого бою 26 травня 2014 р. І воював професійно. 14 вересня у командира оборони Донецького аеропорту полковника Редута було всього 12 кадрових спецназівців — вони були стрижнем оборони. Женя був одним із тих, хто вів активні бойові дії. Він працював за спеціальністю — постійно ходив у розвідку, зокрема у передмістя Донецька, на встановлення мінних загороджень. Він був усюди, у кожній гарячій точці. Він був на всіх позиціях по всьому периметру нашої оборони. 14 вересня був бій на позиції «Єнот». Женя виїхав на підмогу — виставити міни на ймовірних маршрутах руху ворожих танків. Міг і не їхати, звісно, але він знав, що там танк 93-ї механізованої бригади Адама — майора Євгена Межевікіна, 10 бійців «Правого сектору» і взвод мобілізованої піхоти, з якого бійцями були не більше 5 осіб, а інші поки солдатами стати не встигли і не розуміли, як поводитися в бойових умовах. Женя був останнім резервом, резервом, який сам пішов у бій, щоб у складній ситуації виручити бойових товаришів. «Єнот» відбив чергову атаку, і почався новий масований артилерійський обстріл. Наші почали відходити з палаючої будівлі, цей відступ зголосився прикривати старший лейтенант Подолянчук. Розрив… Один із осколків влучив у Женю — він помер під час евакуації. Вічна пам'ять гідному воїну і громадянину! Друзі Євгенія до річниці його загибелі зняли чудовий фільм про воїна — усім рекомендую до перегляду… А ось фрагмент із останнього інтерв'ю Євгенія Подолянчука…». Валерій Гавриленко: «Мав велику честь знати Женю особисто. Як офіцер бачив в ньому елітного офіцера спецназу — майбутнє України. Як член НСОУ «Пласт» Женя був терплячим і щирим вихователем, гарним методистом-інструктором, що, на жаль, не бачила самозакохана пластова старшина… Женя — справжній українець ХХІ століття… 2013 рік… ось він на 45 секунді відео. Женя у відпустці проводить ігри та виховує черкаських дітей… Свято Весни 2013 р.». Сергій Калина: «Мав честь у той день бути поруч із Євгенієм у бою… Вічна пам'ять! «Правосеків» було не 5, удвічі більше. Бій почався об 11.00 і тривав до 19.00. З «Єнота» вийшли, коли другий поверх був повністю у вогні. Тоді нас реально врятував Адам. Інакше не змогли б вийти з будівлі і всі згоріли б або довелося би виходити під щільним вогнем. Група спецназівців на чолі з Женею показала високий рівень професіоналізму і справжньої мужності! Коли ми повернулися до термінала, дізналися, що Євген загинув. Слава Герою!». Андрій Зелінський: «У селі Крутьки на Черкащині тихо й спокійно. Саме тут, серед зелених полів і лісів, далеко від розлогих магістралей і міського гамору, від стерильної метушні та жорстоких баталій невгамовних амбіцій, знаходиться могила молодого офіцера ЗСУ Євгенія Подолянчука. Я так давно хотів сюди потрапити! Нарешті… Коли стоїш під струнко вишикуваними соснами перед Женіною могилою, потрапляєш ніби в інший вимір реальності — більш дійсний, глибший, який вимагає від тебе узгодження цілого твого життя з цією сакральною автентичністю. Женін погляд мені дуже добре запам'ятався ще з його першого року у військовій академії. Не помітити його було неможливо: щирий, глибокий, світлий — як і його душа. Мати згадує, що їй було важко уявити свого доброго Женю на війні, а підлеглі кажуть, що кращого командира не було і не буде. Людина-пригода, рух, енергія, відвага, воля, характер. Пластун. Серце і мозок військового колективу. Великий життєлюб, вірний син свого народу, справжній офіцер! Його мудрість і винахідливість врятували не одне життя в Донецькому аеропорту. Не встиг молодий командир врятувати лише себе… Дбав про своїх і вмів це робити. Йшов першим, відпочивав останнім, любив те, що робив, і надихав тих, які йшли за ним, не шукаючи галасливого визнання, а спокійно й впевнено виконуючи те, що потрібно було виконати. Говорив те, що думав, і не дозволяв своїм вчинкам розходитися зі словами. Справжній! У 23 роки… Постояти перед Женіною могилою — це як сходити на сповідь: поруч зі справжніми завжди хочеться бути справжнім! Коли повертаюся від могил Жені, Роми, Максима, точно знаю, для чого маю жити далі. Дуже хочеться належати до команди справжніх, до кінця вірних! З ними завжди почуваюсь, як удома…».