Дудка Юрій Андрійович

Мій розум відмовляється сприймати, А серце кров'ю обливається, слізьми — Це не війни далекої болючий спомин, Це не відлуння тих подій через роки Це сьогодення наше, дійсність це… Жила сім'я одна звичайна — Матуся, батько, дітлахи: Кровинки, хлопчики-синочки, Їх дві надії — два орли. Жили вони, росли-зростали, У дружбі, злагоді жили, Батьки, звичайно, працювали, А дітки, як з води росли. Садочок, школа, шлях широкий Перед дітьми простертий був, Навчання, мрії і робота Як, зазвичай, в житті бува. Сини окріпли і змужніли, Матусі радість — два орли, А батька — гордість і на старість Надія, поміч — їх сини. Але підступно, нечекано В наш край нагрянула війна, У дім прийшли наш ворогами Ті, що братами нам були. На захист рідної країни Пішли сини їх без вагань, І воювали вони славно, Хоробро боронили рідний край… Біда підкралася неждано У хижім полум'ї війни Смертельні опіки отримав В бою нерівнім син один. Всі сподівалися на диво, Найкращі лікарі були, Молили Бога за дитину, Лиш врятувати не змогли. Тяжка година, мить розлуки В землі синок їх спочива І янголом уже небесним З висот на рідних спогляда. Велике горе у родини Матусі серце розрива, А тут ще думка знов про сина, Про старшого не покида. І серце крається у неньки, Біль серце матері стиска Чому від старшого синочка Давно вже вісточки нема? Думки страшні всі і погані Вона від себе відганя Можливо, десь лікує рани, Можливо, пам'ять підвела. Немає спокою матусі У двері стукає сама, Щоб звісточку якусь про сина Дістати… бо ж іде війна… Немає слів, щоб розказати, Не знаю, як це пережить, Але жахлива звістка знову Прийшла до них недавно в дім. Їх старший син в бою загинув, Не вийшов влітку із «котла» Лежить в землі як невідомий На берегах ріки-Дніпра… Мій розум відмовляється сприймати, А серце кров'ю обливається, слізьми Це не війни далекої болючий спомин, Це не відлуння тих подій через роки. Це сьогодення наше, дійсність, горе це… Хотіла б у «братів» я запитати Чому нас не злюбили ви? Коли? Чому в наш час синів-орлів хоронить мати? Чому батьки сивіють від біди? О Боже милий, Господи Всевишній, Дай сил батькам це горе пережить, Дай РОЗУМ тим, хто все оце затіяв, Дай РОЗУМІННЯ їм, що вже нікого не вернуть… Мама Світлана Дудка