Гнатюк Юрій Вікторович (Гуцул)

Сльози матері Ти бачив коли-небудь, як ридає мати? Які при цьому шепотів слова? — Не плачте, жінко, хороніть солдата, Душа якого ще не відійшла. Ваш син — герой, йому кричали: «Слава!». Ваш син Вітчизну боронив. Під свисти куль з чужого автомата Він тільки Ваше ім'я шепотів. Коли останні сили покидали, В його очах я бачив образ Ваш, Я нахилився, губи промовляли: «Пробач рідненька! Вже прийшов мій час». Він не жалів за тим, що гине в бої. Не плакав, сліз у нас нема. Він згадував старі стрункі тополі Й стежинку, до подвір'я що вела. А на порозі мати одинока, Її ласкаві руки у землі, І губи тонкі шепотіли потай: «Вернеться син, кінець війні. Одружиться, народить купу діток, Збудує дім, в нім щастя заживе. Там пахнутиме молоком і хлібом, Натомість запах крові пропаде». Та грім дзвінка із мрії вириває, І хтось повідомляє про біду. Сидить старенька на порозі і ридає, Ламає руки і кляне війну. Не сльози, грона з щік спадають, Немає місця в світі цій душі. Де плаче українська мати — проростають З кривавої землі калинові кущі. В останню мить солдат згадає матір, Її душевне слово і тепло, І серце сину буде відчай рвати За те, що біль матусі принесло