Кантор Ігор Володимирович

Кантор Ігор Володимирович

Дата та місце народження: 11 січня 1987 р., с. Грибовиця, Іваничівський район, Волинська область.

Дата та місце загибелі: 14 липня 2014 р., с. Черемшине, Свердловський район, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Старший навідник.

Підрозділ: 51-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 14 липня 2014 р. під час переміщення в колоні в районі с. Черемшине Луганської області, пострілом ПТРК уражено САУ 2С1. Разом з Ігорем загинув солдат О. Абрамчук, а пізніше від отриманих в цьому бою поранень помер солдат І. Трохимчук.

Сімейний стан: Залишились батьки та дружина.

Місце поховання: с. Грибовиця, Іваничівський район, Волинська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Для вас я завжди лишусь молодим,
Бо житиму в короткім слові «Пам'ять…»
Пройде війна, розвіється цей дим,
Але мене фізично вже не буде з вами…

Я буду там, де небо синє починається,
Я буду там, де сонце вдень, де уночі зоря…
Усе… усе на світі швидко забувається,
Та я живу допоки хтось про мене пам’ята…

Допоки хтось за мене в церкві молиться,
Допоки свічку ставить хтось за упокій,
Допоки хтось згадає мене добрим словом,
Лише до того часу буду вічно я живий…

Для вас усіх я завжди лишусь молодим!
Зостанусь я в короткім слові «Пам'ять…»
Пройде війна, розвіється цей чорний дим…
Та знайте, що душа моя назавжди тут із вами!

Кантор Сергій
Тебе я не побачу
Як важко, що тебе я не побачу
Ні завтра, ні сьогодні,а ні через рік
І вже сьогодні все тобі пробачу
Все сказане й несказане за вік.
Як важко, що твої руки не обіймуть,
А інших і не треба вже мені
І дні минають, тижні линуть
Але я знаю ..не відчую я тебе...
І погляд милий більше не зігріє,
І голос рідний теплим словом не назве.
Без тебе і душа моя не мріє,
Без тебе моє серце не живе,
Волосся неслухнянне хто поправить?
Подушка та, що поруч знов пуста.
І досі важко Любий не проходить
І туга за тобою не пуска...
Я знаю й відчуваю кожен крок,
Що ти з небес мене благословляєш,
Підтримуєш і додаєш думок,
І я молюся Господу Святому
Щоб мир і спокій він послав мені.

Дружина

Народився Ігор 11 січня 1987 року в селі Грибовиця Іваничівського району. Навчався майбутній воїн у місцевій школі, після закінчення школи здобув освіту підземного електрослюсара у Нововолинському вищому професійному училищі. З 2006 по 2007 рр. служив у повітряно-десантних військах України. Після служби працював підземним електросюсаром на Нововолинській шахті №5. Одружившись у 2011 р. проживав з дружиною у місті Нововолинську та працював на заводі «Кроноспан УА» оператором автоматичних та напівавтоматичних верстатів та установок. Захоплювався риболовлею. Ігор був люблячим чоловіком, добрим сином, хорошим братом та щирим другом.

8 квітня 2014 р. призваний до Збройних Сил України за мобілізацією, служив у 51-ї механізованій бригаді. Разом із іншими бійцями бригади брав участь у відсічі збройній агресії Росії.

14 липня 2014 року у Свердловському районі Луганської області підрозділ бригади прийняв бій з терористичними угруповуваннями. Бій відбувся вночі, військовики бригади дали гідну відсіч терористам. Після завершення бою почали відхід із Черемшиного, але терористи пострілом ПТРК уразили САУ 2С1. Тоді загинуло троє українських військових, у тому числі Ігор Кантор. Ігор не встиг скористуватися бронежилетом, який йому купили, але не встигли передати односельці. Похований Ігор Кантор на кладовищі у рідному селі Грибовиця.

Рішенням 37 сесії Іваничівської районної ради від 2 квітня 2015 року Грибовицькій ЗОШ І-ІІ ступенів присвоєно ім’я Ігоря Кантора.