Матущак Юрій Віталійович ("Вітер")

Матущак Юрій Віталійович

Дата та місце народження: 15 лютого 1987 р., м. Донецьк.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро-1".

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 3 вересня 2014 р. тіло Матущака Ю.В. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК.

Місце поховання: м. Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище, участок № 79 (фото пам'ятника, 48°25'17.0"N 34°57'13.0"E).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Я люблю тебя, братик. Прости, не успела сказать.
Ты, как всегда рядом, в моем сердце.
Бережно храню всё, чему научил. Светлая память!
От сестры Юлии Матущак
від друга Водолія Воины света, в небо ушедшие,
Злу вы войну объявили свою.
Землю оставили, к солнцу и звёздам
Вы унесли о свободе мечту.
Боже, прими их к себе в своё воинство,
В страшном бою они жизнь не спасли,
За свою землю, за свою Родину,
За Украину они полегли…

от семьи Пелипенко

Юрій народився 15 лютого 1987 року в Донецьку, ще у дитинстві він почав цікавитися українською історією та культурою. 2004-го вступив на історичний факультет Донецького національного університету, з перших днів навчання виділявся серед студентів своєю активністю, ентузіазмом, натхненням та організаторськими здібностями.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

31 жовтня 2006 р. студент третього курсу Юрко Матущак разом з однодумцями створив Донецьку обласну молодіжну громадську організацію «Поштовх», метою якої було сприяння українському національному відродженню на Донеччині. Юрія було обрано головою правління «Поштовху», у лавах якого об’єдналися патріотично налаштовані молоді донеччани, переважно студенти. Члени організації пропагували українську мову та культуру, сприяли вивченню «білих плям» історії, випускали власну газету, проводили різноманітні заходи та акції, такі як літературні вечори, фестивалі різдвяних вертепів, вшанування пам’яті жертв Голодомору і сталінських репресій, і навіть – весілля в українському стилі. В умовах, коли місцева влада не сприяла діяльності подібних патріотичних об’єднань, активна робота «Поштовху» та особисто Юрія була особливо цінною.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Юрій був членом Громадської ради при обласній державній адміністрації. Після завершення навчання, у 2011 – 2012 рр. Юрій проходив стажування в польському місті Любліні, беручі участь у проекті з відновлення пам’яті про трагедію на Волині 1943 р., збирав свідчення очевидців тих подій. Крім того, він долучився до життя громади місцевих українців, приєднавшись до люблінського Українського товариства.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Ліворуч від Юрія стоїть його друг,
також майбутній доброволець «Дніпра-1»
Вячеслав Макаренко
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Після повернення в Україну працював у школі вчителем історії, мріяв про навчання в аспірантурі.

З початком Революції Гідності Юрій став одним з активних учасників й організаторів донецького Євромайдану, їздив і на столичний, брав участь у створенні Самооборони Донецька для безпеки учасників проукраїнських акцій. Коли ж він написав заяву на звільнення з роботи, бо вирішив бути «на барикадах» постійно, його учні-старшокласники, від яких він не приховував своїх переконань, вирішили, що улюбленого вчителя переслідують, і разом із батьками пішли до директора школи та районного відділу освіти з проханням «не виганяти історика»…


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Юрій продовжував відстоювати свої погляди навіть коли в Донецьку вже почалися сумнозвісні події «російської весни», проте невдовзі стало зрозуміло, що час політичних дебатів і мирних мітингів минув – проросійські сепаратисти перейшли до погроз і насилля стосовно опонентів. А коли у величезному місті почали відкрито хазяйнувати озброєні бойовики-«ополченці», Юрію довелося рятуватися втечею.

Разом із ним поїхала його дівчина Франческа Леонарді – громадянка Італії, яка з 2013 р. працювала в Донецьку як волонтер, викладаючи італійську мову. Для дівчини, яка встигла полюбити Україну і знайти тут кохання, було справжнім шоком побачити метаморфози у свідомості донеччан, внаслідок яких небезпечно стало не лише відвідувати проукраїнські мітинги, а й, наприклад, носити вишиванку (навіть це викликало агресію). У червні 2014-го Юрій і Франческа, які знайшли притулок у Чернівцях, в інтерв’ю одному з телеканалів розповіли про кримінальну вакханалію, яка охопила Донецьк із приходом «русского мира», про зірвані українські прапори й розгорнутий ватажками самопроголошеної «ДНР» терор проти прибічників єдності України.

Невдовзі Юрій вирішив, що не має права в ролі біженця просто спостерігати за масштабною історичною трагедією, яка розгортається на його Батьківщині. Він поїхав до Дніпропетровська, де разом із кількома друзями записався до батальйону «Дніпро-1». У пам’яті побратимів він, боєць із позивним «Вітер», залишився оптимістичною, світлою, інтелігентною людиною, яка завжди немов би випромінювала позитивну енергію. Потім було пекло «Іловайського котла» й вибух ворожого снаряда, що обірвав його життя 29 серпня в «коридорі смерті»…


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

29 травня 2015 р. на Краснопільському кладовищі Дніпропетровська на одному з надгробних хрестів замість таблички з номером і написом «Тимчасово невідомий захисник України» з’явилася інша табличка – з прізвищем, іменем та по батькові рядового міліції Юрія Матущака, біля його могили відбулося заупокійне богослужіння, у якому взяли участь рідні, друзі та однополчани полеглого героя.


Останнє фото Юрія, опубліковане 7 липня 2014 року на його сторінці у мережі «Фейсбук»

Jacek Szafranski: «Це страшна новина. З Юрієм я зіткнувся в 2013 році у час презентації книги «Поєднання через важку пам'ять» в Любліні. Він був одним із учасників проекту і ми трішки поспілкувалися після дискусійної частини зустрічі. Мене захопила його ерудованість та вміння розглядати історію з різних точок зору. Я був під великим враженням і дуже тішився, що є людина, яка здійснює справжнє примирення між нашими народами й може бути в цьому питанні мостом між поляками та українцями. Без сумніву, Юрій був перлиною в українському поколінні Колумбів і це непоправна втрата. Слава Герою. Czesc Jego Pamieci!»

Сергей Швец: "Когда я пришел в "Днепр-1", у меня появился друг Юрка... Через полтора месяца его убили на войне, но у него была мечта... Он мечтал, что бы его Донецкому университету присвоили имя его любимого украинского писателя... И он, Юрка Матущак, этого очень долго добивался... И вот прошло много времени... Юрка, давно на краснопольском кладбище, Днепра... Но сбылась его мечта, сбылась с его помощью и с помощью его последователей... Теперь Донецкий универ носит имя Василия Стуса... Исполнилась твоя мечта, Юрчик... Спи спокойно, Друже... Герою Слава!"

15 лютого 2016 року у Вінниці колектив Донецького національного університету вшанував Юрія Матущака Днем пам’яті, під час якого у фойє головного корпусу ДонНУ відбулася благодійна виставка-продаж картин батька загиблого героя (зібрані кошти витратили на створення меморіальної дошки на честь Юрія) та товариським футбольним матчем між командами ДонНУ та Вінницького національного технічного університету.