Нагороджений Пам'ятним нагрудним знаком "Медична рота" (посмертно).

Указом № 18 від 24 липня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Молодший лейтенант резерву В. Срібний та солдат резерву А. Сардарян: На початку війни Сергій Кацабін був волонтером, коли затоваришував з медиками 2-го батальйону оперативного призначення резервістів НГУ. Деякий час, наприкінці червня 2014, Сергій чергував з ними на блокпосту №3 у Слов’янську. Пізніше, знову в якості волонтера, допомагав тим же медикам у вже об’єднаному 1-му та 2-му батальоні резервістів (нині - батальйон оперативного призначення НГУ ім. генерала Кульчицького) в один з найгарячіших періодів, у серпні-вересні 2014, на Дебальцевському «Хресті», де надав допомогу десяткам поранених.

Кілька місяців потому, відразу після заснування Медичної роти ПКТрУ НГУ, Сергій записався добровольцем. Він мав фельдшерську освіту, крім того, продовжував навчання на фармацевтичному факультеті Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Під час боїв в районі Дебальцевого кілька бійців роти чергували на все тому ж «Хресті». Вранці 8 лютого 2015 Анатолій Сулима дивом залишився живим після обстрілу «Градами» - він був в полуторах метрах від розриву ракети, дивом осколки ракети та уламки стіни пролетіли мимо, але отримав контузію. Анатолій відмовився від евакуації в Артемівську лікарню, залишившись на позиції. Цей день він вважав "другим днем народження". В той же день під час іншого обстрілу вони разом з Сергієм Кацабіним витягли пораненого, чим врятували його життя – секундами пізніше поруч з тим місцем впав ще один снаряд.

До ранку 9 лютого на Хресті залишилася єдина санітарна машина. Інші були знищені або вже відправились в Артемівськ з пораненими і залишились там для ремонту. Ввечері в медпункт привезли ще двох поранених. Перший був легко поранений осколками, другий – з великою крововтратою та тяжким пораненням правої руки і потребував максимально швидкої евакуації для порятунку життя та кінцівки. Толя і Міша, екіпаж санітарної машини 7-ї Окремої Автомобільної Санітарної Роти, відправилися в Артемівськ разом з фельдшером Сергієм. Актуальна інформація, що дорога до Артемівську заблокована ДРГ супротивника, не була отримана своєчасно по причині недостатньої взаємодії та поганого зв’язку між великою кількістю підрозділів, задіяних в Дебальцеве.

Логвинове в той час вже контролювалось ворогом. Машина наїхала на міну (за іншою версією, в неї вистрілили з РПГ), її розвернуло. При вибуху одного з поранених (що був «легкий») викинуло з машини. Він зміг зачаїтися і дістатися до своїх у Дебальцевому, хоч і був упевнений, що прямує в Артемівськ - він не врахував що машину розвернуло. Йому пощастило ще раз: пізніше його успішно евакуювали до Артемівську полями. За його словами, всіх, хто був у санітарній машині добили пострілами з ручної зброї.

Вже після виведення українських сил з Дебальцевого, сторона противника повернула тіла загиблих Анатолія Сулими, Михаїла Балюка і пораненого, якого вони транспортували. Їх вже поховали. Тіло Сергія Кацабіна, не знайдено досі. Наприкінці грудня 2015 суд визнав його загиблим.

У жовтні 2015 р. на міському цвинтарі міста Козятина Вінницької області урочисто відкрито обеліск на честь загиблих воїнів-земляків.