Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Юрій Іванович народився 19 грудня 1959 року в Києві. Після закінчення середньої школи вступив до Київського інституту народного господарства. Закінчивши перший курс інституту, під час студентських канікул Юрій влаштувався в геологічну експедицію, що працювала на Кавказі. Так відбулась перша зустріч Юрія з горами, в які він закохався на все життя.

Повернувшись до Києва Юрій починає займатися з альпінізмом в секції Київського Державного університету. Кожного літа він виїжджає в альпіністські табори на Кавказ, в Середню Азію, з часом отримує перший розряд з альпінізму, стає рятівником альпіністської рятівної служби.

У 1980 році Юрій закінчив Київський інститут народного господарства. Після закінчення інституту працює на виробництві та в науковому інституті, де пише кандидатську дисертацію. В 1987 році Юрій захищає дисертацію і в 1988 р. отримує ступінь кандидата економічних наук. Того ж року бере участь у рятувальних роботах після землетрусу у Вірменії. Вже в 2008 році, давно припинивши заняття альпінізмом, Юрій здійснив свою мрію - сходження на Ельбрус.

Юрій був всебічно обдарованою людиною, в коло його інтересів входили музика, спорт, подорожі. Під час навчання у середній школі Юрко також відвідує музичну школу, де навчається грі на бояні. За часів студентства Юрій вже самостійно опановує гітару. Любов до музики Юрій проніс через все життя. Друзі, колеги, випадкові знайомі часто згадують Юрія з гітарою, баяном, чудові пісні та музичні твори в професійному його виконанні. Крім альпінізму Юрій захоплюється гірськими лижами, віндсерфінгом, кілька разів бере участь у марафонських перегонах, певний час свого життя присвячує вітрильним подорожам, також майже кожного року вирушав у піші мандрівки Карпатами чи Кримом. У Юрія було багато друзів. Друзі дитинства та альпіністської юності пройшли через все його життя, друзями ставали його колеги, товариші по подорожам, волонтерським акціям, товариші з Майданів, вірних друзів він зустрів у батальйоні "Донбас". Люди любили Юрія за доброзичливість, гостинність, готовність допомогти, добрий гумор, щире ставлення до всіх, з ким звело його життя. Любили слухати пісні та мелодії в його виконанні, його розповіді.

Та найважливішим, мабуть, для Юрія були любов до України, історії та культури рідного краю, живий інтерес до українських традицій, ідентифікація себе як українця. З друзями він відновлює традиції різдвяних колядок, вертепу, бере участь у волонтерській діяльності по відновленню культурної спадщини України.

Юрій дуже любив рідний Київ. Ходити з ним вулицями міста було надзвичайно цікаво - він добре знав рідне місто, майже всі видатні місця та будівлі Києва, пригадував безліч історичних фактів з давнини та сьогодення. Також він міг влаштувати екскурсію вулицями Львова та Одеси, дивуючи широтою знань навіть знавців-мешканців цих міст.

Певний час Юрій працює у виробничих, науково-дослідних, навчальних і комерційних організаціях. З 2004 р. Юрій Іванович починає викладання у КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. На 2014 рік він є доцентом кафедри управління персоналом та економіки праці, викладає кілька дисциплін, керує студентами-дипломниками. Юрій Іванович користується повагою колег та студентів, доречи, одного з своїх колишніх студентів він зустрічає в батальйоні "Донбас", разом вони воюють в Іловайську.

Юрій завжди мав активну громадянську позицію, був патріотом своєї Батьківщини. В 2004 році Юрій бере активну участь у Помаранчевій революції, у грудні їде у Донецьк, де стає членом виборчої комісії на переголосуванні другого туру виборів президенту України.

У 2013-2014 рр. Юрій бере активну участь у Революції Гідності в самообороні Майдану. В червні 2014 року, не в змозі стояти осторонь в часи небезпеки для України, Юрій Іванович вступає до лав батальну "Донбас" солдатом резерву. Проходить військовий вишкіл на полігоні в с. Петрівцях та в липні з бійцями батальйону вирушає на схід. Не маючи досвіду ведіння бойових дій, Юрій Іванович разом з товаришами охороняє цивільні об'єкти нещодавно звільнених Попасної та Лисичанську. Участь у бойових діях він бере вже в Іловайську. З слів побратимів, Чумак був надійним та врівноваженим вояком та вірним товаришем.

Перед виходом т. зв. "зеленим коридором" Чумак, підбадьорюючи, каже одному з товаришів: "Тримайся мене, мені завжди щастить". Але, на цей раз не пощастило. При виході з Іловайського котла, Чумак їхав в УАЗі №459 у складі автоколони батальйону "Донбас". Біля с. Червоносільського машину було підбито, в ній загинув Шок. Чумак з товаришами вистрибнули з машини та залягли в траві. Бійців поливали вогнем, напроти них знаходився ворожий БТР. Чумака було двічі поранено сколками гранат, сам він пересуватися не міг. Побратими не змогли витягти Чумака під щильним вогнем ворога. Востаннє бійці бачили Юрія важко пораненим, але ніхто не бачив його мертвим. Рідні та друзі ще рік активно шукали Юрія, сподіваючись на щасливий порятунок.