Народився Роман Кубишкін 29 червня 1974 року в м. Орел (Росія). На початку 1977 року мати з сином переїхала в Україну й оселилась у м. Дубно на Рівненщині. Після закінчення 9 класів Дубненської загальноосвітньої школи № 2 Роман вступив до будівельного училища, в якому отримав фах водія-електрика. Працював будівельником у Дубненській фірмі «Теремок», а також їздив по заробітках. Одружився, у 2004 році народився син Ілля. Мешкала сім’я в м. Охтирка Сумської області. Однак спільне життя не склалось, і після розлучення Роман повернувся на Рівненщину.

Через те, що в дитинстві Роман зазнав травми правої ноги і накульгував, його не призвали на строкову військову службу, проте коли почались бойові дії на сході України, він добровільно зголосився у військкомат. Отримавши й цього разу відмову, наприкінці літа 2014 року став добровольцем 11 го запасного батальйону ДУК ПС з позивним «Санич». Бойову й фізичну підготовку пройшов у підрозділі «Марусині ведмеді», після чого поїхав у зону бойових дій. Перебуваючи в с. Піски під Донецьком, брав участь у боях, будучи артилеристом.

22 лютого 2015 року, у свій законний вихідний, Роман напросився на позиції. Під час обстрілу в укриття з червоної цегли влучили два снаряди. П'ятеро бійців отримали поранення, двоє загинули на місці (Дмитро Ломей та Дмитро Колєсніков). «Двохсотим» вважали і Романа, бо замість голови у нього було суцільне місиво з мозку, костей та уламків цегли, тіло лежало в калюжі крові. Поранених доставили до найближчого медичного закладу, а загиблих – до моргу.

Командир з побратимами, який прибув до моргу на опізнання, упізнав його лише по одягу та особистих речах: у нього була не така, як у всіх, «розгрузка», незвичайний ремінь. Коли його вже зібрались покласти у труну і взяли за руку, то випадково відчули ледь помітне пульсування. Шоковані побратими вибігли з моргу. Одні кинулись кликати медиків, інші – дзвонити в лікарню. Почувши, що в морзі ожив небіжчик, лікарі відповіли, що, мовляв, «треба менше пити». І лише з допомогою відбірного мату побратимам вдалося змусити когось із медиків оглянути Романа. Переконавшись, що боєць живий, його терміново перевезли до лікарні в Красноармійську, а звідтам вертольотом доправили до Дніпра.

Пізніше вияснилось, що життя Роману врятували тріски, змішані з піском та дрібним камінням: вони забили рану, зупинивши собою кровотечу. Скільки часу він – живий – пролежав у поліетиленовому мішку на холодній землі, невідомо.

Протягом кількох місяців Романа лікували в обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова, а наприкінці липня 2015 року перевезли у приватну клініку – ТОВ «Науково-практичний центр нейрореабілітації «Нодус» у Броварах, де він пробув близько року. Над ним провели 50 операцій: видалили кістяні обломки, роздроблену частину черепа закрили спеціальною пластиною, вставили трахеостому для дихання. Харчування здійснювали через зонд. Його стан дещо покращився. Напередодні свого 41-го дня народження він вже міг півгодини перебувати у вертикальному положенні, хоча невдовзі просто засинав від перевтоми. Роман почав ворушити руками і ногами, реагувати на питання, відповідаючи рухом очима.

25 лютого 2016 року Роману встановили спеціальний шунт у голову – операції пацієнтам в такому стані ще не проводилися в Україні, але завдяки професіоналізму лікарів все пройшло успішно.

Проте загальний стан Романа, незважаючи на певний прогрес, залишався вкрай складним. Його ліві рука та нога, відверто казали лікарі, через відсутність частини мозку працювати не будуть вже ніколи. Щодо решти організму – жодних прогнозів.

Останні три тижні перед 42-річчям Романа (червень 2016 року) лікарі докладали неймовірніх зусиль, щоб він знову навчився самостійно дихати. Йому вийняли трубку з отвору у горлі, яка допомагала йому поповнювати киснем легені. Практично після двох років він повинен був змусити свої дихальні шляхи знову запрацювати. Давалось це нелегко, часом самі лікарі сумнівались, чи й цього разу Роман осилить нелегке завдання. А підстави були надто вагомі: часом дихання зупинялось і ночами Роман навіть синів, падала сатурація, важко було впоратися з мокротами. Та його жага до життя була сильнішою понад усе, він і цього разу переміг смерть і на свій власний день народження зробив собі і лікарям подарунок.

Однак у цей час з’явилися неабиякі проблеми з оплатою лікування. За кожен місяць перебування в клініці доводилось платити по 70 тисяч гривень. Гроші збирали волонтери, допомагала Дубенська міська рада. Але згодом потік коштів став зменшуватися, й адміністрація клініки поставила питання руба: або платіть, або шукайте іншу клініку.

Таким чином, після півтора року реабілітації в «Нодусі», з частково відновленими життєвими функціями, у серпні 2016-го Роман був переведений до Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни (м. Клевань). Тут він і перебував фактично на паліативному догляді аж до своєї смерті, яка настала 2 червня 2021 року.