Дата та місце народження: 19 липня 1977 р., с. Волиця, Сокальський район, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 9 січня 2015 р., смт Станиця Луганська, Луганська область.

Звання: Старший солдат резерву.

Посада: Старший кулеметник.

Підрозділ: Батальйон оперативного призначення ім Героя України генерала Сергія Кульчицького.

Обставини загибелі: Загинув під час бою, що спалахнув близько 12:30 9 січня 2015 р. в смт Станиця Луганська, у складі підрозділу, який вирушив для виконання бойового завдання в одне із сіл, що поблизу так званої лінії розмежування, але у районі вул. 5-а лінія потрапив у вогневу засідку, влаштовану бойовиками незаконних озброєних формувань самопроголошеної «Луганської народної республіки». Під час бою також загинув підполковник міліції Роман Фурик, ще 14 однополчан дістали поранень.

Сімейний стан: Залишилися 11-річний син, батьки, брат, сестра.

Місце поховання: м. Сокаль, Львівська область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 6, місце 15.

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Він пішов у вічність... До Бога... Сьогодні місяць, як тебе не стало... А час мене чомусь ще не лікує, Напевне, рана у душі не заживе… Ти знаєш, як мені тебе бракує, Отого погляду, що в спогадах живе... Мені дуже важко без тебе, Ромчику.

Пішов на схід... Та повернутись обіцяв... Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав, Що там, на небі, вже для тебе місце готували... Ти був в боях, ти бачив ворога лице, Хоче лицем його оскал навряд чи зветься, Коли попав із побратимами в кільце, Ти розумів, що битись на смерть доведеться. А мати в ніч ніяк заснути не могла, Чомусь молилась, довго-довго так молилась, Неначе сердцем поруч весь цей час була, Аж поки пташка у вікно її забилась. І в цю хвилину зрозуміла:»Вже нема Її соколика», бо то в віконце билась Його душа, мов птах, самотня та сумна, І головою мати стомленно схилилась. Мій друг — герой, загинув вчора на війні, І ми продовжувати маєм його справу, Стати на захист української землі Бо захищаєм Батьківщину та державу. Всіх до одного ми повинні пам’ятати, Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав, Щоб знала кожна вбита горем мати, Що не даремно син життя своє віддав... твоя Іруся

Не стояти мені біля тебе… Не дивитися в очі ясні… Я тепер моя люба на небі, І прийти зможу лише у сні. Ну не міг я вчинити інакше! Бо тоді, це вже був би не я, Як же вдома я міг залишитись, Коли плаче так рідна земля. Коли ворог скажений лютує, Який гірший за всяких катів, Який прапор мій рідний плюндрує, І вбиває Вкраїни синів. Коли гинуть мої побратими, Захищаючи землю свою… Як же можу я осторонь бути – Коли я Україну люблю! Я зробив, те що мав я зробити – Це війна моя мила, війна! Ти скажи моїй мамі старенькій, Що загинув синок не дарма. Ти скажи, що загинув за землю, По якій іще змалку ходив… За людей, за народ український – За все те, що безмежно любив!.. Не стояти мені біля тебе… Не дивитися в очі ясні… Я тепер моя люба на небі, І прийти зможу лише у сні. Тепер вже в кращому місці... Чекаю зустрічі на небесах, рідний. Знаю одне - в пам'ять про Тебе, Герой, ми маємо прожити життя гідно. То не зорі падають з неба, а зірки ідуть у небеса... Твоя Іра

Відлітають душі, відлітають ... Їх господь на небо забирає... Той, хто був для нас всіх наймиліший... Там Йому, напевно, теж потрібний. ПВідлітають душі, відлітають.. Все про нас і наші думки знають. І коли біда в наш дім приходить... Прилітають до вікон, птахами. Крилами від горя затуляють... Теплим вітром у скорботі обіймають... Дощовими краплями цілують. Листками опалими хвилюють. Відлітають душі, відлітають, а коли зустрінемось, не знають ... Іра

від однополчанина, Андрія Кобзаря ("Нестора")	Вдячні за мужнісь від сокальчан