Литвиненко Юрій Юрійович

Литвиненко Юрій Юрійович

Дата та місце народження: 28 вересня 1979 р., с. Пащенівка, Коломацький район, Харківська область.

Дата та місце загибелі: 16 грудня 2015 р., м. Дзержинськ, Донецька область.

Звання: Лейтенант юстиції.

Посада: Заступник командира батальйону з правових питань.

Підрозділ: 17-й окремий мотопіхотний батальйон (57-а окрема мотопіхотна бригада).

Обставини загибелі: Під час виконання чергового бойового завдання потрапив під обстріл, внаслідок контузії стався обширний інфаркт. Помер в 0.35 16 грудня 2015 року.

Сімейний стан: Залишились мати, дружина та 7-річна донька.

Місце поховання: с. Шелестове, Коломацький район, Харківська область (фото надгробку:   ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 3, місце 8.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нічого в Бога більше не прошу
І не будую плани на майбутнє,
Гірку скорботу лиш в душі ношу,
Бажання в серці будь-яке відсутнє…
Розбилось серце на дрібні скалки,
І навіть небо гірко снігом плаче,
І вже не виправиш ніколи помилки,
Бо час настав, і ворон чорний над тобою, синку, кряче…
02.02.2016
Немає пекла, нема й раю,
Є лише біль гіркої втрати,
Душа, налита горем аж до краю,
Бажає лише страти, страти, страти…
Усіх, хто зрадив, хто убив,
Хто був байдужим і сліпим,
Хто честь свою й чужу ганьбив,
Хто на турботу був скупим,
Хто матір рідну не любив,
Хто кликав мачуху додому,
Хто в хаті вогнище палив,
І молитви складав Содому.
30.01.2016
Горить свіча, згорає й серце
У полум’ї підступної війни.
Гнітючих сліз наллю цеберце,
Похмурий жнець не прибере вини.
Як смію жити, як тебе немає,
Мій любий сину, мій захиснику,
Біда ординська ще кордон тримає
І вишите життя моє на рушнику.
27.01.2016
Проткнула криком простір мить
І розітнула час на до і після,
Ніхто не знатиме, як матері болить
Убита синова остання пісня.

В тій пісні йшлося про любов
До матері, дружини, Батьківщини,
І про пролиту воїнами кров
За мирне небо й усмішку дитини.

Але та мить, смертельна мить
Убила все живе навколо.
У серці біль вогнем горить,
Штовхає в розпачем залите коло.

Без тебе, синку, - не життя,
А лиш хистка химера існування,
Вузенька стежечка для каяття,
І зойк німий розчарування.
Моя душа так само почорніла,
Як вельон чорний на скорбній сивині,
Коли війною східна Україна гомоніла,
І шлях не перекрила я кривавій новині.
Молила Бога, небо я просила,
Щоби в бою не гинули сини,
А смерть мого єдиного скосила,
Хто відповість за глибину вини
Лечу немов через світи,
Яскравим променем світи,
Утримуй небо наді мною,
Мій любий синку, мій герою.
Ти не загинув, лиш заснув,
Межу у Леті перетнув,
Чарівна посмішка твоя
Осяяла тривогу дня.
Ні плач, ні крик, ані труна
не стерли усмішки груна
З твого впокоєного лику...
Здолати б тільки розпач дику...
Осиротів мій пишний світ без тебе.
І день пісний, і ніч пісна.
Не знаю стежкою якою іти треба,
Коли замовкла пісня і перервалася струна.
Поменшала земля і небо накренилось.
Зміліли ріки й висохли струмки.
Мовчав мій Бог, коли йому молилась
І щезли враз усі живі думки.
Навколо пустка, ні, пустеля,
Нема живої ні душі,
Лиш материнський крик крізь стелю
Складає сину вбитому вірші.
Єдиний сину мій, синочку,
Пісними стали дні мої,
Любові вічної віночку,
Безсмертні в небі дні твої.
Немає в світі більш дороги,
Якою б зміг до мене йти,
На рідні б стати на пороги,
Утіху в серці віднайти.
Місяць існую без сина,
Місяць кричу небесам,
Дитина моя безвинна,
Не вірю Твоїм чудесам.
За що ти караєш, Боже?!
Чому саме, він, ЧОМУ?!
Я б мала померти, може,
А ти смерть послав йому,
У сина ж мала дитина
За татком сумує, квилить.
Пече їй неповна родина.
Дитяче сердечко болить.
16.01.2016
Ти там, куди вже не подзвониш,
Ти там, вже звідки не зовуть,
Я тут, де ще кружляють хороводи,
Де всім торгують, і де все ще продають.
Невже твоя загибель марна?!
Все буде так, як все завжди було?
Чи Божа правда й справа карна,
Як правосуддя, в Україні загуло.
09.01.2016
Війна підступно вкрала в мене сина
І тисячі синів забрала від родин.
Палає в серці смолоскипом шина,
Уже немає і не буде радісних годин…
Так дивно, що навкруг радіють люди.
Життя буяє, мчить своїм шляхом,
Але тебе ніколи вже не буде.
Уже не скажеш жартома: «come back to home».
Як я молилася, не знають люди.
Це знають ночі тиша й материнський крик.
Куди не глянь, твої сліди усюди,
Лиш сам назавжди з простору ти зник.
Прости, мій синку, що боги не чули,
Як я благала, щоб вернувся ти живим,
Що поряд не була, коли тебе у смерть узули…
Ти в пам’яті назавжди залишаєшся живим.
09.01.2016
Я плачу, плачу і ридаю,
Кричу, мовчу та все одно
На шмаття душу свою краю,
Шукаю горя свого дно.
А дна нема, нема нічого,
Немає мрій, бажань іти,
Мій сину, янголом у Бога,
Розкинув крила війни ти.
А, може, все це маячня,
І все скінчилось на землі.
Рашистська з’їла собачня,
Кати сховалися в Кремлі.
Наснися сину там, де я,
Скажи, чи міг ти не піти
Підступним шляхом Амадея.
Чи вже краще отупіти,
Не задавати запитань,
Смиренно Богу помолитись,
І без претензій, нарікань
З тобою в небі чи землі зустрітись
Чи можна звикнути до смерті,
До крику, болю і плачу,
Коли всі звичні грані стерті
Й звучить: «Осанна», - палачу?
Чи можна звикнути до зради,
Торгівлі рідними людьми,
Коли брати – пекельні гади,
Стають, як стій, на бік пітьми?
Чи можна звикнути до втрат,
До сліз гірких в очах дитини,
Коли по наших лупить град,
І спокою нема й краплини?
Не можна довго жити на краю,
Слізьми вмиватися щоранку…
Так хочеться проснутися в гаю,
Де син стояв за волю до останку.
Де спокій свій собі знайшов,
З усмішкою злетів до Бога,
Попід Його святий покров,
Де щезли смерть, війна, тривога.
Мене немає більш, я не живу,
Моя душа далеко – на Донбасі,
Де син ладнає тятиву,
Обірвану у серці, голові і парастасі.
Там біль і сум, і квола віра в перемогу,
Геройство й зрада свій танцюють вальс,
Молитва до Небес від рідного порогу,
Адреналіном б'є у скронях пульс.
І я там розливаюся сльозою,
Стелюся стежкою, заклятою для ворогів,
Іду дощем з могутньою грозою,
Вимолюю прощення у святих Богів.
28.04.2014
Уклін і шана за захист нашого краю
Тореччани

Наталія Левченко, мама: "Народився Литвиненко Юрій Юрійович 28.09.1979 р. в с. Пащенівка Коломацького р-ну Харківської обл. Коли йому було 3 роки, загинув його батько і ми переїхали до Харкова. Уже у Харкові він закінчив школу № 63. У 1996 році вступив і в 2001 з відзнакою закінчив юридичний факультет Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, з 2004 по 2007 навчався на економічному факультеті того ж вузу, здобув ступінь магістра. 2001-2002 рр. служив у збройних силах України. Я маю 2 листи подяки від міністра за виховання сина. Трудову діяльність розпочав у службі безпеки "Кредитпромбанку", далі працював керівником служби безпеки банку "Дніпрокредит", Земельного банку. Останнім місцем роботи був банк "Базис". У зв'язку з ліквідацією банку був звільнений, після чого добровільно пішов до військкомату і попросив його призвати на фронт.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

30 січня отримав повістку, 2 лютого 2015 року розпочалася перепідготовка на військово-юридичному факультеті Харківського юридичного національного університету ім. Ярослава Мудрого, а 13 березня відбув до місця призначення у 17 батальйон 57 бригади у м. Дзержинськ Донецької обл. на посаду помічника комбату з правових питань, мав звання лейтенант юстиції. Бойові побратими сина говорили, що він виконував сумлінно не лише юридичну роботу (всі воїни вчасно отримали УБД, бойові доплати, себе ніколи у списки на бойові доплати не включав, хоча часто бував на передовій лінії фронту), а й часто виконував інші бойові завдання. Завжди носив із собою гр анати, а в мене просив пробачення за прийняте рішення, ні за яких умов в полон не здаватися.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Під час виконання чергового бойового завдання потрапив під обстріл, внаслідок контузії стався обширний інфаркт, але Юра боровся за життя ще 4 години 45 хв, комбата в батальйоні не було, а ніхто інший йому не викликав санавіацію, щоб доправити до Харкова чи Дніпра, де його могли б урятувати. Ось так і вийшло, що о 18. 30 він мені подзвонив і говорив цілком іще здоровим, а о 8.00 ранку мені волонтер сказала, що він загинув в 0.35 16 грудня 2015 року.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Випуск ТСН. 23 квітня 2015 року. "На передовій".
(сюжет із Юрою на 6.29 - 6.32 хвилинах)