Дата та місце народження: 19 серпня 1991 р., с. Берег, Дубенський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 24 серпня 2014 р., с. Многопілля, Амвросіївський район, Донецька область (47°51'34.7"N 38°13'32.1"E).

Звання: Солдат.

Посада: Радіотелефонист.

Підрозділ: 51-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: 24 серпня 2014 р. по позиціям українських мінометників в районі с. Многопілля, Амвросіївський район, Донецька область було завдано потужного удару, в результаті якого було влучання в вантажний автомобіль ГАЗ-66, в якому знаходилися артилерійські боєприпаси. Командир мінометної батареї 3-го батальйону 51-ї ОМБр капітан Шилік Анатолій Вікторович надав наказ бійцям гасити палаючу вантажівку і під час цієї спроби загасити полумя вантажівка вибухнула. Разом з Дмитром загинули капітан Шилік Анатолій Вікторович, старший лейтенант Беца Ігор Миколайович, молодший сержант Брик Дмитро Юрійович, солдат Павляшик Микола Анатолійович, солдат Данилевич Роман Миколайович та солдат Мостика Андрій В'ячеславович.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишилися мати, старші брат та сестра, дружина.

Місце поховання: с. Берег, Дубенський район, Рівненська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 9, місце 8.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Постав за мене свічку, мамо Постав за мене свічку, мамо… Я не повернуся додому, Не вип’ю я з тобою чаю, Не обніму твоїх долонь, Ти не тужи за мною, мамо Хоч тілом мертвий – духом ще живий. Я мусив бути, там, кохана, Стояти на передовій. Був я не сам Там були друзі, колеги та мої брати. Боролись ми не за заслуги, А за досягнення мети. Мета – вона була простою Безхмарне небо та пташиний спів. Та ніжний запах цвіту звіробою, І вільний схід від клятих ворогів. Та вмить темне небо почорніло І звідусіль почувся дзвінкий крик, Земля в ногах під нами аж тремтіла, А страх померти просто зник. Ми не повернемось, не станемо на ноги. Та віримо, що прийде та пора, Коли наші сини, спинившись, край дороги, Згадають серцем мужнії діла. Постав за мене свічку, рідна мамо. Не плач, хоч посивіла ти за мить, За тебе, рідна, я моливсь так само, За тебе, мила, і у мене серденько болить. В думках мене тримаєш і чекаєш Та я пішов у кращі вже буття… Живи! Бо ти ще досі тут страждаєш, Та вже й мені немає вороття. Я повернусь, у шибку твою гляну, Сльоза на оці з’явиться скупа, А може я сніжинкою розтану, І серце більш не їстиме журба. Козіцька Є. М., Ємець Л. Є. – викладачі технологічного відділення Мирогощанського аграрного коледжу