10 вересня 2015 р. нагороджений почесним знаком "Маріуполь. Відстояли - Перемогли" (посмертно).

Указом № 23 від 9 червня 2017 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Юрій Борисович Олефіренко народився 27 квітня 1965 р. в селі Криничеватому Бобринецького району Кіровоградської області у селянській родині, яка 1974-го переїхала на постійне місце проживання до районного центру – міста Бобринця.

Після закінчення Бобринецької середньої школи у травні 1983 року був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил СРСР. З 3 травня 1983 р. обіймав посади розвідника-снайпера та старшого розвідника військових частин 83483 та 83391, дислокованих у м. Кіровограді.

Був направлений для подальшого проходження служби до складу Обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан, 20 вересня 1984 р. призначений розвідником-снайпером першого підрозділу спецназу Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС СРСР у складі 40-ї армії – 459-ї окремої роти спеціального призначення (військова частина 44633, м. Кабул). Неодноразово брав участь у бойових операціях, нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». Завдяки видатним інтелектуальним здібностям під час постійних активних бойових дій досконало оволодів мовою фарсі, вільно спілкувався нею із місцевими жителями, навіть читав вірші і співав пісні.1985 р. був зарахований на надстрокову військову службу терміном на 2 роки до 30 травня 1987 р., 1987-го цей термін був подовжений до 30 травня 1989 року (одним із його однополчан був Олександр Романенко). Згодом обіймав посаду начальника речової майстерні управління 40-ї армії (військова частина 86085).

1 серпня 1988 р. Юрій Борисович вступив до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища ім. Ленінського комсомолу, закінчивши його 1992-го. У подальшому проходив службу у 50-му навчальному центрі спеціального призначення (в/ч 83483, згодом – А-0759, м. Кіровоград) на посадах командира групи, командира навчальної роти, старшого викладача циклу тактико-спеціальної підготовки, начальника штабу і командира навчального загону.

У квітні 2004 року був переведений для подальшого проходження служби до 73-го морського центру спеціального призначення (в/ч А-1594, м. Очаків Миколаївської області), обійнявши посаду заступника командира цієї військової частини.

З 2005 по 2008 рік навчався у Національній академії оборони України на факультеті підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня. З 27 жовтня 2008-го по 30 жовтня 2009 р. працював у складі місії української військової розвідки – невеличкого підрозділу, який брав участь в операціях НАТО у складі литовського контингенту Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (ISAF).

Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни», багатьма відомчими відзнаками Міністерства оборони України, пам’ятною медаллю НАТО «ISAF». 18 грудня 2010 р. Юрій Борисович Олефіренко був звільнений з військової служби за віком. На заслуженому відпочинку займався громадською діяльністю, був обраний членом правління Кіровоградської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Влітку 2014 р. добровільно звернувся до військового комісаріату і добився призову на військову службу за мобілізацією, був призначений командиром 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області «Рух опору» (в/ч В-4750, з листопада 2014-го – 42-й мотопіхотний батальйон 57-ї окремої механізованої бригади), протягом трьох місяців перебування на цій посаді він зробив усе можливе для створення і підготовки нової частини і безпосередньо очолював дії її підрозділів у районі АТО.

Після загибелі 16 серпня у районі АТО командира 73-го морського центру спеціального призначення капітана 1 рангу Олексія Зінченка офіцери центру звернулися до командування ВМС Збройних Сил України з клопотанням про призначення на посаду командира військової частини найдостойнішого, на їхню думку, офіцера – капітана 1 рангу Олефіренка. У вересні 2014 р. Юрій Борисович очолив 73-й морський центр спеціального призначення і невдовзі знов повернувся до району АТО. Підпорядковані йому підрозділи морського спецназу успішно виконували бойові завдання зі спеціальної розвідки на непідконтрольній українським військам території, коригування вогню артилерії, виявлення та знищення незаконних збройних формувань. Капітан 1 рангу Олефіренка неодноразово особисто брав участь у бойових діях, завжди був для підлеглих прикладом мужності та професіоналізму.

16 січня 2015 року під час виконання завдання з коригування артилерійського вогню по позиціях бойовиків поблизу с. Павлополя Новоазовського району Донецької області Юрій Борисович за допомогою безпілотного літального апарату виявив місце розташування ворожої мінометної батареї, завдяки чому ударом артилерії ворожу позицію було знищено і припинено інтенсивний обстріл, під яким перебували мирні мешканці села. Проте одним із останніх залпів противнику вдалося накрити спостережний пункт 93-ї окремої механізованої бригади, де перебував капітан 1 рангу Олефіренко.

Ризикуючи власним життям, Юрій Борисович зіштовхнув в укриття трьох військовослужбовців, закривши їх собою від осколків мінометної міни, яка вибухнула у кількох метрах від них – і дістав при цьому множинні тяжкі поранення, від яких помер дорогою до госпіталю.

Щоб проститися з відважним офіцером, на громадянські панахиди, які відбулися у Очакові та Кіровограді, прийшли сотні людей…

У листопаді 2015 р. група з дев’яти народних депутатів України звернулася до голови Верховної Ради України з повторним зверненням, що містить пропозицію про присвоєння Юрію Борисовичу Олефіренку звання Героя України.

14 жовтня 2017 року, у День захисника України, на території 73-го Морського центру спеціальних операцій було урочисто відкрито Алею пам'яті полеглих у боях офіцерів та матросів даної частини.