Нагороджений відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно).

Роман Постол: Після незавершеної Революції Гідності, з початком явного вторгнення РФ на територію України, окупацією Криму, ми уже сформованою групою в «Правому Секторі» з Майдану почали готуватись до збройного конфлікту та захисту України. Спочатку ми не могли зрозуміти, чому немає від влади наказу йти на Крим; потім з’являлось все більше й більше питань, які були очевидним «зливом» Криму.

Проте нашою групою ми вирішили діяти, а не чекати різних пропозицій. Група була із 9 чоловік, але пізніше вона зменшилась з низки причин. Ми винайняли під Києвом будівлю, яка знаходилась біля лісу, в якому близько місяця проводили тренування. На той час Крим уже був остаточно «злитий» нашою владою. Наші плани змінились, і ми вирішили податись у Слов’янськ для проведення розвідки всередині окупованого Гіркіним міста. До цієї поїздки ми ретельно готувались.

15 квітня ми вирушили з Києва до Харкова у складі: «Апостол» – Роман Постол, «Патріот» – Юрій Поправка, «Марк» – Іван Макаров, «Кірпіч» – Юрій Дяковський, та, за проханням, «Патріота», до нас долучився «Вовк» – Віталій Ковальчук. 16 квітня 2014 року в Харкові нас зустріла дівчина Юрія Поправки, в якої ми залишили певні свої речі. Зв’язались з «Автомайданом» м. Харків, хлопці доставили нас до с. Довгеньке (на межі Харківської та Донецької областей), успішно проїхавши блокпост, який знаходився в Ізюмі. Ввечері (близько 18:00) від цього села ми далі пішли пішки до Слов’янська – через поля, болота та ліс (це приблизно 35 км).

Пройшовши трохи більше половини шляху, в с. Адамівка нас помітив охоронець місцевої ферми і викликав місцеву «самооборону». Вони їхали по виклику за нами на автомобілі ВАЗ 2101. Ми їх успішно зупинили і поклали всіх на землю. Це було вночі, близько 23:00. Проте, не знайшовши в них жодного підтвердження їхньої причетності до сеператизму, відпустили. Водія ж використали для того, щоб він нас трішки підвіз в потрібному для нас напрямку.

Пройшовши ще 5-7 км, перейшли на іншу сторону річки, яку люди перетворили на «рибне господарство», берег якої був порослий лісом і чагарником. Перед в’їздом у Слов’янськ ми перейшли назад на бік міста.

17 квітня близько 03:00 ранку, за 500 метрів до блокпосту, вся наша увага була прикута вперед. Вже метрів через 100 вздовж дороги в темряві виблискувало вогнище, у вогняних відблисках можна було розгледіти силует барикади. Ми навіть чули голоси людей, силкуючись розібрати, про що вони перемовляються. Не бачачи подробиць, ніхто з нас не сумнівався, що це – укріпленний пост сепаратистів на в’їзді до Слов’янська.

Ми стояли ланцюжком на лівому узбіччі дороги. Відбулась невелика нарада щодо подальших наший дій з метою оминання непоміченими з боку блокпоста і заходу в місто. Передбачаючи, що на блокпосту нас вже чекають, вирішуємо, що краще за все спробувати зайти в місто десь за 300 метрів лівіше від лівого краю поста, де густі чагарники приховають наше пересування. Але нас бентежила группа будівель у полі, по ліву руку від нас, на відстані 70-120 метрів: якщо ми йтимемо запланованим маршрутом, то цей, можна так сказати, «форт» опиниться у нас в тилу. Спостерігаючи за цими будівлями і не помічаючи там жодних ознак наявності людей (на відміну від блокпосту), ми приходимо до рішення розділитися на дві группи: одна у складі двох людей («Марк» та «Кірпіч») вирушає до цих будівель і досліджує їх, шукаючи також можливість заночувати, а інша группа з трьох людей («Апостол», «Патріот» та «Вовк») йде діагонально до точки проходу і якщо впевнюється в можливості там пройти, то повертається до першої группи. Якщо ж починається стрільба, то друга группа відходить до тих будівель, а перша там її приймає; а якщо стрільба виникне у першої группи, то друга і перша группи відходять на вихідну точку до річки, допомагаючи одна одній вогнем з різних боків («клешні»).

Отож, ми розділились на дві групи. Другу групу («Апостол», «Патріот» та «Вовк») помітили в ПНВ (прилад нічного бачення) і почали обходити її з флангу. Ті, що обходили, були ліквідовані гранатою, після чого з блокпосту сеператистів почали стріляти в наш бік сигнальними ракетами, щоб підсвітити місцевість. Отак почалась перестрілка. Під час тієї перестрілки 2-га група рухалась за планом до будівлі, але «Патріот» (Юрій Поправка) десь збився з руху і зник. Ми покинули місце перестрілки, відійшовши в бік будівлі, де нас чекала 1-ша група («Марк» та «Кірпіч»). Бойовики, які були на блокпосту, нас не переслідували, думаючи, очевидно, що ми влаштували їм засідку.

Відступаючи в напрямку села Глибока Макатиха, ми вибрали на світанку місце, де перепочити та виробити новий план дій. Намагались дозвонитись до «Патріота», але в нього ще на момент бою був розряджений телефон. Мали надію, що він десь його зарядить та зв’яжеться з нами, адже точно знали, що він живий.

Наші думки кардинально розділились: хтось хотів йти на пошуки «Патріота», хтось – продовжувати виконувати поставлене завдання, а ще хтось – якнайшвидше покинути цю територію. Таким чином я («Апостол») зв’язався задля виходу з оточення з керівництвом «Правого сектору» і ми попросили прислати по нас машину, давши наші координати. Не дочекавшись автомобіля, «Кірпіч» та «Вовк» вирішили вибиратись власними силами. Лишилися я і «Марк». Після розділення ми змінили місце дислокації для перепочинку, зрозумівши, що вдвох ми нічого не вдіємо, дочекались автомобіля й успішно виїхали з-під Слов’янська.

Пізніше, вже в Харькові, ми дізнались, що решта троє, хто був з нами, потрапили в полон:

«Патріот» – Юрій Поправка – під ранок потрапив в полон на іншому блокпосту (в’їзд у Слов’янськ з боку села Глибока Макатиха);

«Кірпіч» – Дяковський Юрій – при переході ним греблею річки його помітили й оточили; коли в Юрія закінчилися патрони, його взяли живим;

«Вовк» – Ковальчук Віталій – піймав попутню машину і поїхав у нампрямку Ізюму; цю машину зупинили сеператисти і його також взяли в полон.

18 квітня 2014 року, на Великдень (наступного дня після нашої перестрілки) відбувся бій між «Правим сектором» та бойовиками «ДНР» на тому ж самому блокпості, але це вже окрема історія.

Далі з новин ми дізнались, що 19 квітня 2014 року в річці Казенний Торець тіло Юрія Поправки («Патріота») знайшли разом із тілом горлівського депутата Володимира Рибака. Перед смертю обох дуже жорстоко катували. Депутат і студент загинули орієнтовно 18-го числа. 28 квітня у тій же річці знайшли також тіло закатованого Юрія Дяковського.

Приношу свої вибачення родичам загиблих Героїв України. Велика подяка Вам за таке виховання. Мав за честь бути разом з ними. Ці Герої будуть завжди живі в наших серцях.

Наприкінці травня 2015 року на території гімназії, випускником якої був Юрій, відкрито пам’ятний знак.