Дата та місце народження: 20 січня 1989 р., с. Кам'янка, Ізмаїльський район, Одеська область.

Дата та місце загибелі: 4 березня 2016 р., м. Докучаєвськ, Донецька область.

Звання: Головний корабельний старшина.

Посада: Технік групи.

Підрозділ: 73-й морський центр спеціального призначення.

Обставини загибелі: 4 березня 2016 р. під час розвідки на Маріупольському напрямку передовий дозор «морських котиків», у якому був Олександр Хмеляров, вийшов на висоту в районі міста Докучаєвська, де наштовхнувся на диверсійно-розвідувальну групу противника. В результаті ближнього бою Олександр Хмеляров разом з побратимом з Тернопільщини Юрієм Горайським отримали смертельні поранення.

Сімейний стан: Залишилися батьки, брат і сестра.

Місце поховання: с. Кам'янка, Ізмаїльський район, Одеська область (фото надгробку:   ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 10, місце 7.

Указом Президента України № 660/2014 від 21 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений медаллю "За військову службу Україні".

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою Всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО "Побратими України" медаллю "За оборону Маріуполя" (посмертно).

Земля пухом Волонтер	м.Ізмаїл, "ВО"БАТЬКІВЩИНА"

Це вірш якого написали про мого братика його бойові друзі, які були з ним разом там у тому його останньому бою... Написали так як відчували в ту ніч. Просто, щиро і сильно. Про Юру і Сашу які тоді загинули разом щоб врятували життя багатьом. Вони віддали життя щоб жили ми... А ми маємо пам'ятати. Вони йшли через ніч, Продираючись полем, По високій посохлій траві. Вони знали куди, Не питали навіщо. І ніщо не віщувало біди. Довга черга і тишина... Крик по рації - Двоє двухсотих! Сім разів повторив, Доки всі зрозуміли. Ніхто з нас не міг в це повірить. Я тримаю за руку його, Що волога від свіжої крові І ще тепла, як вранці, Коли ми вітались. Сині очі скляні Припорошені крихтами бруду. Не хотів закривати їх ти. Ти хотів залишитись на світі. Плащ намети в багряних слідах, Огорнули ваші статури. Сліз не міг не пролити ніхто По загиблих безсмертних героях.