Войтенко Олег Андрійович (Бабай)

Мешкав на проспекті Бажана у Дарницькому районі Києва. До 9-го класу навчався у київській школі № 255. Потім — у ПТУ № 16, яке закінчив у 1996 р., здобувши фах столяра-верстатника. Строкову службу проходив у Прилуках Чернігівської області. Служив у Військово-повітряних силах із червня 1996 р. по жовтень 1997 р. Займався укладанням парашутів. Отримав звання молодшого сержанта. Після армії працював на Київському заводі ДСП "Фірма «Аверс»", на Київському деревообробному комбінаті «L-Мастер» столяром-верстатником. Перед війною працював на фірмі ДСП «Кронос-Україна». Вирізнявся загостреним почуттям справедливості. Був активним «майданівцем». Дружина каже, що не одразу поділяла ентузіазм Олега, але він зміг передати свій настрій близьким. Вів фототрансляції з Майдану на фейсбуку. Його знали за прізвиськами Дикий, Вредний. Але злим він не був, був добрим і самоіронічним. Можливо, задиристим. Був уболівальником футбольного клубу «Динамо», як і Діма Боровик з 2-ї роти охорони, який загинув тієї ж ночі у Червоному Яру. Востаннє додому подзвонив 19 серпня дружині Тетяні. Ввечері 21 серпня надіслав Тані СМС-ку, що все добре. Загинув, заступивши вночі на чергування з охорони танкової позиції, внаслідок потрапляння практично під ноги танкового снаряда противника. Поранення дістав на самому початку обстрілу, тож не встиг укритися. Був важко поранений у шию, легені, мав велику крововтрату. Ще 1,5 години тримався. Помер на операційному столі у шпиталі м. Щастя. Двоє танкістів 24-ї бригади тоді теж дістали поранення.