|
Обставини загибелі: Загинув 2 березня 2017 р. поблизу
с. Пікузи, Волноваський район, Донецька область внаслідок підриву на міні.
Сімейний стан: Залишилися батьки, брат, сестра та маленька донька.
Місце поховання: с. Новаки, Лубенський район, Полтавська область (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 9, ряд 9, місце 21. 
Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 року, "за особисту мужність, виявлені у захисті
державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку", нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».
 |
|
| від ДШР 503 ОБМП |
від Морпєха |
Виріс в родині священика, батько — настоятель Храму всіх Святих УПЦ КП в Лубнах о. Георгій.
Закінчив Лохвицьке медичне училище, вступив до Глухівського національного педагогічного університету. Після першого курсу пішов на військову службу,
згодом підписав контракт. Писав вірші, грав на музичних інструментах, керував гуртком художньої самодіяльності у своєму підрозділі. Війна застала
Олександра в Криму, в с. Перевальне, де він служив, коли російські війська почали захоплення території Криму. З 2014 року — на східному фронті.
Цей вірш, на який знято кліп, Олександр присвятив своєму другу
Юрію Загребельному
"Что за слово такое - "война",
Что представляет собою она,
Наверное, там, где гибли люди,
Наверное, там, где ломаются судьбы,
Там, где разруха и множество боли,
Там, где сражались за право на волю,
Там всюду - руины, и множество боли,
Там множество тел неизвестных на поле,
Там всюду - стрельба, разрывы, огонь,
Там всюду - лишь страх, там всюду - лишь боль,
Там крепко сжимают в руках автомат,
Там слышен свист пуль, разрывы гранат,
И везде горит земля, плачет Родина моя,
Здесь я родился, здесь я живу,
Если придётся, то и умру,
Но буду стоять, но буду сражаться,
Пусть лучше умру, чем попусту сдаться,
Цена всему этому - слезы и боль,
Прольются те слёзы из неба рекой,
Из маминых глаз и отцовской души,
Они нас, ведь ждут, а мы здесь на войне,
Но все мы вернёмся когда-то домой,
Там встретит нас мама словами: "Живой!",
И всех тех ребят, что с нами там были,
Мы помним о вас, мы вас не забыли,
Мы жизни свои ненапрасно отдали,
За чистое небо мы все там сражались,
За правду и веру, за наших детей,
За пролитые слезы отцов, матерей,
За вами мы плачем, за вами скорбим,
И больше войне здесь мы быть не дадим!" |
