У ніч із 10 на 11 липня 2014 року в районі Зеленопілля в Луганській області російська реактивна артилерія зі своєї території завдала потужного удару по позиціях українських військ. Це було перше безпосереднє масоване застосування військ РФ проти Збройних сил України. Пізніше таких фактів було ще багато. Внаслідок обстрілу загинуло 6 прикордонників, серед них генерал-майор (посмертно) Ігор Момот, і 30 військовослужбовців ЗСУ. Навколо цієї події досі ходить чимало міфів та легенд. Один із офіцерів 24-ї окремої механізованої бригади взявся розповісти, як усе було насправді. Сам він під час обстрілу в Зеленопіллі дістав поранення, але ще два дні виконував свої службові обов’язки. Він попросив, щоб прізвище його не називали. Адже це кадровий офіцер, який продовжує службу на відповідальних посадах.

На початку 2014 року в 24-й окремій механізованій бригаді було кілька сотень військовослужбовців і цивільних працівників, зокрема жінок. Коли на Сході України почалась антитерористична операція, у бригаді майже з усіх наявних контрактників було сформовано 1-шу батальйонно-тактичну групу. Спочатку вона була направлена в Сумську область на прикриття державного кордону, де споруджувала блокпости. Також зі складу групи було встановлено по одному блокпосту в Чернігівській та Полтавській областях. У середині травня 2014-го вона дістала наказ переміститися в Донецьку область.

Тим часом у країні було оголошено мобілізацію, і в третій декаді травня до 24-ї бригади стали прибувати призвані із запасу бійців. З них оперативно створили дві нові батальйонно-тактичні групи.

Друга група складалася з 2-го механізованого батальйону, танкової роти, батареї самохідно-артилерійських установок, мінометної батареї та частин забезпечення. Загалом у ній налічувалося 637 військовослужбовців. Військова техніка, яку передали на озброєння групи, здебільшого виявилася несправною. На третю батальйонно-тактичну групу, що мала бути сформована у складі 24-ї бригади, взагалі не вистачило справної техніки. Пізніше особовий склад приєднався до 1-ї батальйонно-тактичної групи.

2-га батальйонно-тактична група вирушила в зону АТО 2 червня і прибула залізницею на Новомосковський полігон у Дніпропетровській області. Характерно, що приблизно 20 км, які відділяють залізничну станцію від полігона, більша частина техніки 24-ї бригади долала дві доби. На полігоні мали відбуватися військові навчання, але не тієї інтенсивності, яка була потрібна. За два тижні група дістала наказ вирушити далі. Розвантажилися на станції Камиш-Зоря Запорізької області. Туди на гелікоптері прибув генерал Муженко й особисто поставив завдання. 19 червня 2014 року група прибула під Амвросіївку, де надійшла в розпорядження майора — заступника командира 72-ї окремої механізованої бригади.

З району Амвросіївки одна рота, мінометна батарея та кілька танків дістали наказ зайняти блокпости в районі Волновахи. Решта групи за тиждень висунулась у буферну зону. Маршрут проклали вздовж державного кордону, почасти лише за 200 м від нього. Лінія кордону була позначена не всюди, відтак весь час існував ризик випадково потрапити на російську територію. Група йшла повз Савур-могилу в бік Дякового й наприкінці червня розташувалась у районі Зеленопілля Свердловського району Луганської області.

Місце розташування групи в районі Зеленопілля — гола висота серед поля. Навколо лісосмуги. Перед тим там стояли десантники. Місця були розбиті лише під намети, окопів дуже мало. Піхотинцям довелося вручну копати нові укриття. Інженерна техніка для земляних робіт у бригади була, але ще в Новомосковську виявилася зламаною або непридатною. У Зеленопіллі зі складу групи була виділена одна рота (6-та), яка дістала завдання приєднатися до десантників, що займали позиції біля села Бірюкове. Там їх почали сильно обстрілювати з артилерії, і рота разом із десантниками відійшла до КПП Довжанський.

10 липня 2014 року відбулася чергова перестрілка. Прикордонник майор Шірпал разом із військовослужбовцями 24-ї бригади вирушив на двох БМП у розвідку. Одна з машин наскочила на фугасний заряд великої потужності. Троє військових, серед них і майор Шірпал, загинули. Пізніше 6-та рота разом із прикордонниками з утратами виходила з так званого Довжанського котла.

У Зеленопіллі в складі групи залишилися одна механізована рота, батарея САУ, три танки Т-64 та частини забезпечення. Частини, що стояли на висоті, тримали один блокпост із танком та БТР на ростовській трасі.

З наявних у Зеленопіллі трьох танків один був не на ходу (остаточно зламався під час переходу), другий їздив, але мав пошкоджену артилерійську систему, а третій згорів під час спроби полагодити двигун. Цей Т-64 під час ремонту під’єднали до броньованої ремонтно-евакуаційної машини. Стався спалах. Ані танк, ані БРЕМ уже не можна було загасити. Однак солдати встигли евакуюватися на потрібну відстань до того, як у танку здетонував боєкомплект. Пізніше цей згорілий танк із відірваною баштою та понівечена БРЕМ фігурували на багатьох фотографіях як буцімто знищені внаслідок артилерійського нальоту «Градів».

У Зеленопіллі розташовувався базовий табір військ, що мали блокувати українсько-російський державний кордон. Тут були підрозділи 24-ї бригади, Державної прикордонної служби України та навіть польовий госпіталь, у якому проводилися хірургічні операції. Періодично над табором з’являлися безпілотники. Один із них, Орлан-10, вдалося збити, він виявився російського виробництва.

11 липня 2014 року о 4:00 до табору прибули підрозділи 79-ї окремої аеромобільної бригади. А вже о 4:30 базовий табір несподівано обстріляли з реактивних систем залпового вогню «Град». Ті, хто був у таборі, чітко бачили напрям польоту «Градів» — це територія Російської Федерації. Коли в таборі почалися вибухи, більшість військовослужбовців спали.

«Гради» били надзвичайно влучно, і тих, хто загинув або був скалічений у Зеленопіллі, найбільше було саме тоді. Інших військовослужбовців урятували земляні укриття, облаштовані напередодні. Після обстрілу з російської території почався обстріл «Градами» орієнтовно з міста Ровеньки — території, контрольованої сепаратистами. Ще з якогось напрямку били 120-міліметрові міномети. Але ця артилерія, на щастя, вже не потрапляла в ціль. Обстріл вівся впродовж приблизно 30 хв, а після нього ще понад годину детонував боєкомплект, який був у базовому таборі. Один із танкістів 24-ї бригади врятував групу прикордонників, що намагалися сховатися в мілких окопах і могли загинути від осколків. Солдат під вогнем супротивника вскочив у танк (у якому була несправна гармата) і закрив ним окоп із бійцями.

Щойно вщух обстріл, почали збирати поранених і загиблих. Деякі тіла були в страшному стані. В одного військовослужбовця вивалилися всі нутрощі, він лежав, тримав їх руками й увесь час кричав «Мама!». Його вже не можна було врятувати. Загиблих складали на три вантажівки «Урал». До тих, кого не можна було впізнати, прикріпляли аркуші з прізвищами або іншими даними, які вдалося згадати. Поранених звозили на БМП в будинки та корівники фермерів, що були в низині. За кілька годин їх разом із тілами загиблих вдалося окремою колоною відправити на захід. Близько 12:00 військовослужбовці, що лишилися живими, висунулися на позиції в посадках та розосередилися навколо висоти.

Після обстрілів із «Градів» офіцери та солдати чекали, що з території сусідньої держави ось-ось почнеться наступ російських військ. О 23:00 по українських підрозділах, що розташувалися в районі Зеленопілля, було вдруге здійснено артилерійський обстріл із території Російської Федерації. «Гради» били точно по нових українських позиціях. У них була якась запальна суміш, що підпалила поля навколо. На щастя, дерева в посадках урятували бійців, тож обійшлося без загиблих — лише кілька поранених. Довелося залишити позиції в посадках і крізь палаюче пшеничне поле відійти до висоти. Обстріли припинилися.

Загалом унаслідок обстрілу базового табору в Зеленопіллі в ніч із 10 на 11 липня 2014 року загинуло 30 військовослужбовців ЗСУ та 7 прикордонників, ще 120 дістали поранення різного ступеня тяжкості або були контужені. На початку серпня залишки батальйонно-тактичної групи 24-ї окремої механізованої бригади та прикордонники за наказом штабу АТО покинули базовий табір у Зеленопіллі.

Підготовлено Ярославом Тинченко

Державна прикордонна служба України

1. Генерал-майор Момот Ігор Федорович
2. Сержант Глущак Олег Миколайович
3. Солдат Штолцель Вільгельм Володимирович
4. Солдат Сирбу Дмитро Васильович
5. Солдат Лазаренко Павло Миколайович

24-а окрема механізована бригада

6. Молодший сержант Костів Юрій Миронович
7. Молодший сержант Дишель Мар'ян Миронович
8. Молодший сержант Лущик Віктор Федорович
9. Молодший сержант Колтун Володимир Михайлович
10. Молодший сержант Вихопень Василь Ігорович
11. Старший солдат Кратко Роман Зіновійович
12. Старший солдат Голуб Юрій Григорович
13. Старший солдат Кунтий Євген Олександрович
14. Старший солдат Ковалик Василь Степанович
15. Солдат Попович Володимир Романович
16. Солдат Мисик Тарас Ігорович
17. Солдат Вербицький Володимир Володимирович
18. Солдат Нагорний Юрій Васильович
19. Солдат Цікало Богдан Богданович
20. Солдат Логин Михайло Романович
21. Солдат Василиха Петро Степанович
22. Солдат Шпирка Володимир Михайлович
23. Солдат Руснак Микола Ігорович
24. Солдат Борис Ігор Володимирович
25. Солдат Береза Іван-Віталій Володимирович

79-а окрема аеромобільна бригада

26. Старшина Ладиженський Олександр Васильович
27. Сержант Голота Іван Іванович
28. Сержант Новицький Анатолій Олегович
29. Старший солдат Платонов Сергій Сергійович
30. Старший солдат Крук Олександр Олександрович
31. Солдат Бойко Віктор Михайлович
32. Солдат Волков Олексій Віталійович
33. Солдат Гнатуша Володимир Юрійович
34. Солдат Плющ Михайло Вікторович

704-й полк радіаційного, хімічного, біологічного захисту

35. Солдат Вовк Василь Ярославович