Абросімов Анатолій Михайлович

Солдат Анатолій Абросімов загинув 10 січня 2024 р. у районі с. Іванівське на Донеччині. Коли виходив на позицію, дістав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. Захиснику було 42 роки. Анатолій народився у Харкові. У 16 років переїхав до м. Люботин, де і прожив решту життя. Здобув середню освіту, а далі пішов працювати. Змінив багато професій: був вантажником, зварювальником, 13 років працював на заводі «Полімер», а згодом влаштувався на «Нову пошту». «Він був дуже задоволений, не шкодував, що поміняв роботу, пішов із заводу. Співробітники йому подобалися, керівництво з повагою ставилося навіть до вантажників. Він навіть з фронту цікавився, як на роботі справи. Дружив із хлопцями. Думав після війни повертатися на «Нову пошту». Коли росіяни вдарили ракетами по терміналу на Харківщині й загинуло багато колег, він сказав мені перерахувати 5 тис. грн допомоги родинам. Толя був дуже чуйним», — розповідає дружина Катерина Абросімова. Для Катерини Анатолій став новорічним подарунком. Пара познайомилася на святкуванні Нового року, коли їм було по 19 років, і відтоді не розлучалася. «Толік привернув мою увагу танцями. Він, мабуть, був найвеселіший у компанії. Розговорилися, і я одразу зрозуміла, що це моя людина. Ми вже на третій день розуміли, що хочемо розписатися. Я не помилилася з чоловіком. Він був дуже надійним, завжди мене підтримував. У будь-якій складній ситуації казав: «Катюшо, ти моя королева, прорвемося!». Веселий, компанійський, мав свій шарм», — пригадує жінка. Анатолій, за словами дружини, мав золоті руки, був вправним господарем. Батьком теж був чудовим. Із дітьми проводив багато часу: возив на риболовлю, гуляв з ними парками улюбленого Харкова. У серпні 2021 р. чоловік вирішив змінити діяльність та уклав контракт із ЗСУ. Він став бійцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Обіймав посаду навідника кулеметного відділення. Повномасштабне вторгнення зустрів на позиціях Донеччини і продовжував виконувати службові обов'язки. За час служби Анатолій отримав три почесні нагороди: відзнаку «Золотий хрест», медалі «За військову службу Україні» та «За жертовність і любов до України». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Я на цій війні втратила найдорожче, що в мене було. Ми були впевнені, що він повернеться. Він казав: «Катю, я щасливчик». Хотів купити власний будинок, коли повернеться з війни. Збирали на той будинок, а зібрали на похорон. Але я пишаюся чоловіком, він був справжнім воїном і нашим захисником», — додає Катерина. Поховали героя в рідному місті. Вдома на Анатолія чекали дружина, син і донька.