Юзвак Андрій Вікторович

29-річний десантник Андрій Юзвак загинув 30 червня 2023 р. на території Серебрянського лісництва, біля м. Кремінна Луганської області. Разом зі своїм підрозділом він пішов на штурм ворожих позицій, і зв'язок з ним був утрачений. Доля бійця довго була невідома рідним, та й зараз вони достеменно не знають деталей його загибелі. Андрій народився у Білоцерківському районі Київської області. Був жителем с-ща Веснянка. З дитинства цікавився технікою, тому після школи пішов навчатися до професійного училища на водія-механіка. У нього був хист до цього, адже міг розібрати-зібрати мотоцикл, відремонтувати мотор, добре розумівся на електриці. Закінчивши училище, тривалий час працював на СТО у столиці. Згодом повернувся до Білої Церкви і влаштувався фахівцем на меблеву фабрику. Був душею компанії, мав багато друзів, з якими любив відпочивати, рибалити. Після війни хотів створити родину, та головне його бажання було жити у вільній і мирній країні. З початком повномасштабної війни меблева фабрика закрилася, і хлопець залишився без роботи. Рідний брат Віталій покликав його до себе на «Нову пошту». Влітку 2022 р. Андрія взяли туди на роботу. На початку жовтня 2022 р. чоловіка мобілізували і відправили на навчання у Велику Британію, де він опанував фах гранатометника. Після повернення потрапив до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Новий 2023 рік чоловік уже зустрів на позиціях у районі Кремінної. «Андрій був замкнений, багато чого ми про нього не знали. Про війну тим паче не хотів ділитися. Казав або «Все добре», або «Воно вам не треба». Характер у брата був гарячий, запальний. Він завжди відповідав за свої слова, міг постояти і за себе, і за інших. Але коли він прийшов на кілька днів додому після пів року на фронті, був зовсім іншим. Стриманим, сконцентрованим, врівноваженим», — пригадує Віталій Юзвак. Андрій блискуче проявив себе під час бойових дій, тож його направили навчатися на командира відділення. А 20 червня 2023 р. Андрія Юзвака було нагороджено відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Також Андрій мав отримати звання сержанта. Наприкінці червня він повернувся в частину, одразу взявся за виконання обов'язків командира. Та у новому статусі провоював усього тиждень. 30 червня він вийшов на своє останнє бойове завдання. Лише в жовтні 2023 р., під час обміну загиблими, тіло героя повернули в Україну. Рідні про це дізналися тільки у лютому 2024 р., коли було підтверджено збіг ДНК. 16 лютого військового поховали у с. Городище-Пустоварівське на Київщині. В Андрія залишилися рідні, близькі, друзі та побратими.