Білостоцький Антон Юрійович

35-річний лейтенант поліції Антон Білостоцький (позивний Ван Дам) загинув 29 червня 2024 р. у районі м. Торецьк на Донеччині. Ворог упритул підійшов до позицій, почався ближній стрілецький бій. Працювала також артилерія, міномети, безпілотні літальні апарати скидали боєприпаси. Внаслідок цього Антон дістав кульові та уламкові поранення живота і лівої руки. Його евакуювали до стабілізаційного пункту, але вже там констатували смерть через масивну крововтрату. Антон народився у Львові. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка». Жив у Тернополі. Працював монтажником вікон і дверей. Добре розбирався в металопластикових конструкціях. Також працював на фабриці вікон, де обіймав посади контролера якості, керівника відділу контролю якості та керівника відділу рекламацій. Будь-яку справу, за яку брався, виконував відповідально та скрупульозно. Завжди залишався на позитиві та вірив у краще майбутнє. Багато часу приділяв спорту, але основним захопленням були подорожі. Разом із дружиною відвідав багато країн та планував ще подорожувати. Під час повномасштабної війни чоловік долучився до лав захисників. Служив в об'єднаній штурмовій бригаді «Лють» Нацполіції України. Був інспектором взводу та бойовим медиком у штурмовому полку «Сафарі». У січні 2024 р. Антона нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За збережене життя», оскільки він врятував десятки життів на передових позиціях, проводив безпечні евакуації до стабілізаційних пунктів. А вже посмертно його відзначили медаллю «Захиснику Вітчизни». «Мій чоловік справді був людиною з великої літери. Завжди всім допомагав, ніколи не відмовляв. Рятував життя хлопців, побратими дякували мені за це на похороні. Ніколи не втрачав оптимізму. До останнього вірив, що буде жити, навіть коли його несли пораненого, то казав хлопцям: «Зупиніться трохи, відпочиньте, я все одно буду жити. Покладіть телефон у кишеню, я зараз подзвоню дружині та скажу, що в госпіталі». Наша любов була такою, про яку напевно пишуть у казках. Ми жодного разу за 10 років не посварилися. Повне взаєморозуміння та підтримка. На жаль, коли чоловік був на бойовому виході, на річницю нашого весілля мені наснився сон, де він каже мені, що не повернеться з виходу. Я почала панікувати, дзвонила побратимам, питала, коли його виведуть. Зранку 29 червня товариш повідомив, що Антона поранено, я одразу почала збиратися виїжджати в госпіталь. Але в обід мені повідомили найстрашнішу звістку. Світ рухнув, бо Антон був моїм життям. Тепер я роблю все заради увічнення пам'яті про нього», — розповіла Світлана Білостоцька. Поховали поліцейського у Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі. В Антона залишились мама Галина Павлівна, брат Тарас і дружина Світлана.