Забузній Дмитро Вікторович (Мягкий)

Старший солдат Дмитро Забузній, позивний Мягкий, загинув 26 березня 2022 року під час вуличного бою в Маріуполі Донецької області. Тоді він разом з побратимами намагався врятувати поранених, але, на жаль, сам отримав травми, несумісні із життям. Воїну було 26 років. Дмитро народився у селищі Турбів на Вінниччині. Після закінчення 9 класу Турбівської ЗОШ №2 вступив у Вінницький коледж Національного університету харчових технологій. Там навчався на освітньо-професійній програмі «Обслуговування комп'ютерних мереж і систем». Дуже любив музику, гарно співав і самотужки навчився грати на гітарі. Одним із хобі Дмитра були ножі: він багато читав про них і був обізнаним у цій темі. У 2015 році юнак вирішив підписати контракт із ЗСУ. Служив у 101-му окремому полку зв'язку. Після навчання був направлений до 30-ї окремої механізованої бригади розвідником. Брав участь в АТО на сході України. Дуже любив тварин, особливо собак. Під час служби завжди їх підгодовував. Одну із тварин навіть привіз додому з полігону. У 2017 році в юнака закінчився контракт. Він на деякий час вирішив повернутися до цивільного життя. Одружився, почав пробувати себе в різних професіях. Проте все ніяк не міг знайти свого призначення й у 2019-му підписав контракт з Національною гвардією України. А наступного року здійснив свою мрію – перевівся у полк «Азов». Проходив службу в Маріуполі, де і зустрів початок повномасштабного вторгнення. Попри погіршення ситуації, важкі бої на околицях міста, брак озброєння, їжі та медикаментів, Дмитро оберігав спокій рідних і ніколи не жалівся на складні обставини. «Діма був дуже спокійним, добрим, завжди усміхався, всі конфлікти вирішував тільки мирним шляхом. Його позивний Мягкий, який він отримав ще під час служби в АТО, каже сам за себе. Він мав велике серцем, міг віддати останнє іншим. Врешті не пошкодував найважливішого – свого життя. Коли я востаннє бачила свого сина, ми стояли на пероні і він сказав, щоб я не плакала, якщо він загине. А ще сказав таку фразу: «Збудуємо Українську державу або загинемо у боротьбі за неї». Ці слова ми вигравіювали на пам'ятнику біля могили сина», – говорить мама захисника Наталія Забузня. Тіло воїна змогли повернути додому і похоронити з почестями тільки через 8 місяців після загибелі. У Дмитра залишилися батьки, дружина і молодший брат. За відвагу й мужність воїн був нагороджений відзнакою Президента України «За участь у АТО», медаллю «За оборону рідної держави» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У рідному селищі Турбів встановили меморіальну дошку на честь Дмитра. *** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героя спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.