Logo site

Голос Костянтин Анатолійович (Лєпіло)

17 червня 1990 – 19 червня 2024
Білорусь – Харківська обл.
https://back.memorybook.org.ua/flags/ua.svg
Молодший сержантМолодший сержант
Орден «За мужність» III ступеня (посмертно)Орден «За мужність» III ступеня (посмертно)

    • Біографія

      Костянтин Голос народився 17 червня 1990 року в місті Барановичі Брестської області Республіки Білорусь. У 1995 році разом із родиною переїхав до України та надалі жив у місті Івано-Франківськ.

      У 2006 році Костянтин закінчив гімназію №3. Продовжив навчання в Коледжі електронних приладів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У 2011 році здобув базову вищу освіту за напрямом «Телекомунікації» та кваліфікацію бакалавра з телекомунікацій.

      Костянтин цікавився комп’ютерною технікою та самостійно зібрав власний комп’ютер. Також любив вирощувати квіти й кактуси, яких удома було кілька десятків видів.

      У 2011–2012 роках проходив строкову військову службу зв’язківцем у військовій частині 2355 у місті Севастополь.

      Після служби кілька років працював в Угорщині. Повернувшись до України, працював кранівником на приватному підприємстві.

    • Військова служба

      Молодший сержант, Заступник командира взводу

      В квітні 2022 року Костянтина було призвано на військову службу під час мобілізації. Молодший сержант Костянтин Голос служив бойовим медиком і сапером інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 48-ї Кам’янець-Подільської інженерної бригади. У війську мав позивний «Лєпіло».

      Під час навчання в Німеччині Костянтин сумлінно опановував тактичну медицину та за власною ініціативою відвідував додаткові заняття. Він підготував ще трьох медиків — по одному для кожної бойової групи свого взводу.

      Костянтин постійно стежив за медичним майном, перед виїздами перевіряв аптечки військовослужбовців, мав при собі рюкзак бойового медика й евакуаційні ноші. Допомагав пораненим безпосередньо в районі бойових дій, лікував побратимів і тварин.

      За час служби Костянтин отримав звання молодшого сержанта та став заступником командира взводу. Виконував завдання разом із десантно-штурмовими, штурмовими та іншими бойовими підрозділами.

      Костянтин брав участь у звільненні Херсона. Виконував бойові завдання на території Луганської, Донецької, Запорізької та Харківської областей, зокрема поблизу міста Лисичанськ Луганської області, міст Бахмут, Сіверськ і Соледар Донецької області, села Роботине Пологівського району Запорізької області, міста Куп’янськ та сіл Кислівка, Стельмахівка і Крохмальне Куп’янського району Харківської області.

      48 інженерна Кам'янець-Подільська бригада

      19 червня 2024 року Костянтин Голос загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області. За два дні до загибелі йому виповнилося 34 роки.

      У нього залишилися мати Алла Володимирівна, бабуся Раїса Іванівна та сестра Олена.

      26 вересня 2025 року на фасаді ліцею №20 у місті Івано-Франківську на честь Костянтина Голоса було відкрито анотаційну дошку.

    • Місце поховання

      м. Івано-Франківськ, Чукалівське кладовище, алея Героїв

    • Фото і відео

    • Україна пам'ятає

      Ще не додано

    • Спогади

      Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ять

    • Вшанування пам'яті

      • Вічна пам'ять Герою

        Алла

    • Публікації

      • Молодший сержант Костянтин Голос (позивний Ліпіла) загинув 19 червня 2024 р. під час виконання бойового завдання між селами Кислівка та Іванівка Харківської області. За два до цього воїну виповнилося 34 роки. Костянтин народився у м. Барановичі (Білорусь). Але виріс і жив в Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, де опанував спеціальність інженера радіо- і телекомунікацій. У цивільному житті працював кранівником у компанії «Бетон-Будсервіс». На початку повномасштабної війни чоловік долучився до ЗСУ. Проходив службу в 48-й Кам'янець-Подільській інженерній бригаді. Був медиком та сапером. За час служби отримав відзнаки «Залізний хрест» та «За честь». Ліпіла на жаргоні означає лікар. Побратими казали, що Костянтин «ліпив» (лікував) і людей, і тварин. «На фронті Костянтин користувався повагою, його цінували як спеціаліста. За рік виріс із рядового до молодшого сержанта. У взводі був третім командувачем. Побратими згадують його як дуже сміливого і відповідального бійця. Питали: «Звідки в тебе стільки хоробрості?». Відповідав: «Та боюсь я кожен раз, але треба виконувати роботу, боронити неньку». Розповідають, що Костя працював завжди важче за інших, бо, виконуючи нарівні з усіма бойові завдання, був укомплектований рюкзаком бойового медика і завжди на ньому висіли евакуаційні носилки. Був доброю і чуйною людиною, лікував і побратимів, і тварин. Сам, 5 разів контужений, із обмороженими кінцівками, лікарняних не брав, лікувався самотужки, не хотів лишати побратимів. За всю війну у відпустці був двічі по 10 днів. Дуже важко переживав втрату кожного бійця... Був людиною неконфліктною, дуже справедливою. Воювати не хотів, але коли отримав повістку, пішов, не роздумуючи. Сказав: «Мамо, я повернуся Героєм»... Пройшов найважчі гарячі точки: Луганськ, Донецьк, Лисичанськ, Бахмут, звільнення Херсона, пекельні бої у Соледарі, Куп'янську. І загинув у бою на Харківському напрямку», — розповіла рідна сестра загиблого. Поховали захисника на Алеї Героїв Чукалівського кладовища на Івано-Франківщині. Вдома на Костянтина чекали мама Алла Володимирівна, бабуся Раїса Іванівна та сестра Олена.
        Платформа пам'яті 'Меморіал'