Голос Костянтин Анатолійович (Ліпіла)

Молодший сержант Костянтин Голос (позивний Ліпіла) загинув 19 червня 2024 р. під час виконання бойового завдання між селами Кислівка та Іванівка Харківської області. За два до цього воїну виповнилося 34 роки. Костянтин народився у м. Барановичі (Білорусь). Але виріс і жив в Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, де опанував спеціальність інженера радіо- і телекомунікацій. У цивільному житті працював кранівником у компанії «Бетон-Будсервіс». На початку повномасштабної війни чоловік долучився до ЗСУ. Проходив службу в 48-й Кам'янець-Подільській інженерній бригаді. Був медиком та сапером. За час служби отримав відзнаки «Залізний хрест» та «За честь». Ліпіла на жаргоні означає лікар. Побратими казали, що Костянтин «ліпив» (лікував) і людей, і тварин. «На фронті Костянтин користувався повагою, його цінували як спеціаліста. За рік виріс із рядового до молодшого сержанта. У взводі був третім командувачем. Побратими згадують його як дуже сміливого і відповідального бійця. Питали: «Звідки в тебе стільки хоробрості?». Відповідав: «Та боюсь я кожен раз, але треба виконувати роботу, боронити неньку». Розповідають, що Костя працював завжди важче за інших, бо, виконуючи нарівні з усіма бойові завдання, був укомплектований рюкзаком бойового медика і завжди на ньому висіли евакуаційні носилки. Був доброю і чуйною людиною, лікував і побратимів, і тварин. Сам, 5 разів контужений, із обмороженими кінцівками, лікарняних не брав, лікувався самотужки, не хотів лишати побратимів. За всю війну у відпустці був двічі по 10 днів. Дуже важко переживав втрату кожного бійця... Був людиною неконфліктною, дуже справедливою. Воювати не хотів, але коли отримав повістку, пішов, не роздумуючи. Сказав: «Мамо, я повернуся Героєм»... Пройшов найважчі гарячі точки: Луганськ, Донецьк, Лисичанськ, Бахмут, звільнення Херсона, пекельні бої у Соледарі, Куп'янську. І загинув у бою на Харківському напрямку», — розповіла рідна сестра загиблого. Поховали захисника на Алеї Героїв Чукалівського кладовища на Івано-Франківщині. Вдома на Костянтина чекали мама Алла Володимирівна, бабуся Раїса Іванівна та сестра Олена.