Терентьєв Максим Станіславович (Макс)

33-річний сержант Максим Терентьєв загинув 30 червня 2022 р. під час виконання бойового завдання поблизу м. Авдіївка Донецької області. Захисник дістав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Максим народився у м. Запоріжжя. З дитинства жив у с. Матвіївка Запорізької області. Навчався у місцевому загальноосвітньому навчально-виховному комплексі «Всесвіт». Згодом здобув фах прокатника гарячого металу в Запорізькому професійному металургійному ліцеї № 8. Працював в обтискному цеху заводу «Запоріжсталь» спочатку за спеціальністю, а потім — оператором пульта управління. Був шанованим працівником, любив свою роботу, попри те, що вона була важкою. Однак мав мрію — стати військовим. Цікавився історією, військовою літературою та любив дивитися фільми. Вів активний спосіб життя, любив екстрим, тричі стрибав із парашутом та з банджі, керував спортивним мотоциклом «Suzuki», захоплювався мотоциклами та добре розбирався в автомобілях. Із перших днів повномасштабної війни Максим приєднався до лав 503-го окремого батальйону морської піхоти та боронив Донеччину. Служив в артилерійському відділенні. Побратими звали його Макс. «Справжній десантник, сильний, стійкий, вольовий, відважний. Завжди чітко виконував всі завдання, не боявся», — розповів командир підрозділу. «Зайчику, в мене все норм!», — писав мені Максим, перебуваючи на фронті. Він ніколи не скаржився ні на що, я була впевнена, що він міг би витримати все! Навіть коли було дуже важко, він одного разу сказав: «Мені болить душа за Україну». Як же я любила його міцні обійми, сильні руки та засинати на його лівому плечі, біля серця, воно було таким гарячим, сповненим любові, надії, ніжності, оптимізму. Він був для мене опорою, надійний, вірний, чесний. Уві сні сказав мені: «Я так люблю, коли ти усміхаєшся». Отже, я буду усміхатися — обіцяю, коханий! Любов до тебе вічна!», — написала дружина Вікторія. «Мій любий син, моя опора, моя надія. Він же був таким сильним, мужнім! Завжди вирішував усі питання. Змалку він завжди брався допомагати, вчився, ніколи не боявся жодної роботи. Здається, він умів усе! Був сміливим хлопцем, вправно керував машиною. Любив спілкування. Любив життя. Сміливо пішов захищати свою країну! Ми дуже сумуємо за нашим синочком, але і пишаємося… Наш Мася… Так ми звали його вдома…», — розповідає мама Галина Василівна. «13 років Макс був поруч із нами, був найкращим другом, частиною нашої родини та хрещеним батьком наших обох дітей. Кажуть, час лікує. Ні. Біль цієї втрати невиліковний. Ми пишаємося, що були друзями Героя, який віддав своє життя за країну і стояв на захисті кожного з нас. Герої не вмирають, ти житимеш вічно в наших серцях, твої похресники знатимуть, яким ти був, обіцяємо», — зазначили друзі та куми Віктор і Аліна. Поховали Максима на Матвіївському кладовищі у Запоріжжі. У героя залишилися дружина, батьки та бабуся. Посмертно сержант Максим Терентьєв нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.