Садик Олег Анатолійович (Молот)

Капітан Олег Садик (позивний Молот) загинув 13 червня 2023 р. під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Захиснику було 29 років. Олег народився у с. Леляки на Київщині. З дитинства займався спортом, брав участь у шкільних олімпіадах. У старшому віці був учасником дорослих спортивних змагань, здобував медалі та перші місця з легкої атлетики, боксу, кікбоксингу, бойового самбо. Закінчив Київський славістичний університет і Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». Цікавився історією. «На випускному іспиті в університеті отримав питання з історії українського козацтва і своєю захопливою відповіддю вразив усю комісію. Взагалі козацтво — то його улюблена тема. Близькі друзі його так і називали — Козак, бо це 100 відсотків про нього», — говорить дружина Стелла. На початку липня 2014 р. Олег пройшов триденний курс молодого бійця й одразу вирушив на фронт. Вже через тиждень брав участь у бойових операціях у складі добровольчого батальйону «Шахтарськ». Воював у Мар'їнці, Пісках, пройшов Іловайський котел, Широкине. Із жовтня 2014 р. по січень 2015 р. у складі добровольчого батальйону «Свята Марія» обороняв передмістя Маріуполя, Павлополя, Чермалика. У 2015 р. Олег вступив до лав «Азову». Був у всіх найгарячіших точках: Мар'їнці, Павлополі, Широкиному, Світлодарській дузі, Золотому. Обіймав посаду командира 2-го відділення 3-ї бойової групи розвідки окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов». Із 24 лютого 2022 р. пройшов пекло Маріуполя, «Азовсталь». А 18 травня за наказом вищого військового керівництва Молот разом із іншими бійцями був вимушений здатися в полон. Спочатку окупанти тримали його в Оленівці, потім перевели до Донецького СІЗО. 21 вересня 2022 р., під час великого обміну полоненими, Олег повернувся додому. Після короткої реабілітації знову став у стрій. Був командиром 1-го взводу розвідки спеціального призначення, займався бойовою підготовкою нової бойової групи й водив її у бій. Під час одного з завдань Молот дістав поранення, переніс дві операції. Але вже за тиждень знову був на передовій, адже не міг надовго залишити своїх бійців. Побратими неодноразово згадували, що Олег, попри свій юний вік, для багатьох був прикладом для наслідування, дуже відповідально ставився до своєї групи, був їм як батько. Коли інші зневірювалися, він казав: «Нічого не даремно!». Олег був відзначений низкою державних і відомчих нагород: нагрудним знаком «Козацький хрест» ІІІ ступеня, відзнакою «За звитягу та вірність», нагрудним знаком «Сектор-М «За оборону Маріуполя», медаллю «Ветеран війни», відзнакою Президента України «За участь в АТО», нагрудним знаком «За доблесну службу», орденом «За мужність» ІІІ ступеня, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. «Молот. Таких людей один на десятки тисяч. Мав честь знати його. Професіонал вищого рівня, фаховий методист із вогневої підготовки, тактики та загалом військового ремесла, командир. Це людина старої та нової школи спецназу, таких людей я зустрічав одиниці», — писав раніше про свого побратима Молота полеглий воїн Артем Кортхонджія. «Благородний, відповідальний, сміливий, сильний духом, дуже здібний, допитливий, чуйний, мрійливий і життєрадісний. Улюблений син, чоловік і тато», — так Олега Садика згадує його дружина. Захисника поховали у Києві 18 червня 2023 р. У воїна залишилися дружина, син і мама. Щоб зберегти пам'ять про нього, у рідному селі Леляки вулицю, на якій зростав Олег Садик, назвали його іменем.