Гичко Олег Сергійович (Наглий)
10 квітня 1996 – 17 вересня 2022Житомирська обл. – Донецька обл.
Орден Богдана Хмельницького II ступеня

Biography
Гичко Олег Сергійович народився 10 квітня 1996 р. у м. Новоград-Волинський (нині Звягель) Житомирської області в родині військовослужбовців. Навчався у Звягельському ліцеї № 4. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді. У березні 2017 р. вирушив на Схід України, де за кілька місяців довів свою професійність на артилерійських змаганнях. Тоді молодший лейтенант Гичко отримав звання кращого командира вогневого взводу. За це був нагороджений почесним нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» II ступеня. Під час повномасштабного російського вторгнення артилерійська батарея капітана Олега Гичка брала участь у боях під м. Бахмут, згодом звільняла Ізюм і повернулася на старі позиції Сходу України. Загинув 17 вересня 2022 р. біля с. Біла Гора на Донеччині. Похований у родинному місті. Залишилися дружина, батьки та сестра.Burial place
Not yet added
Photos and videos
Not yet added
Ukraine remembers
Not yet added
Memories
Not yet addedYou can share a story or kind words to honor the memoryMemory tribute
Not yet added
Publications
- Капітан Олег Гичко, позивний Наглий, загинув 17 вересня 2022 року в бою з окупантами поблизу села Біла Гора на Донеччині. Офіцеру було 26 років. Олег народився у місті Звягель Житомирської області. Навчався у місцевому ліцеї №4. Потім вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Після випуску офіцер потрапив на службу до лав 30-ї окремої механізованої бригади іменя князя Костянтина Острозького ЗСУ. Воював в ООС на Донбасі. Неодноразово був відзначений командуванням нагородами. Під час повномасштабного вторгнення Олег обіймав посаду командира самохідної артилерійської батареї у своїй бригаді. Разом із побратимами з перших днів обороняв Україну від російських окупантів. Влітку був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. «Гармати не замовкатимуть, поки окупанти на нашій землі. Залізо ламається, але мої хлопці – вогонь», – сказав Олег в один із перших днів війни. До останнього подиху за нас, до останнього подиху пліч-о-пліч зі своїми побратимами, до останнього подиху на полі бою. Ми втратили найкращу людину, офіцера-професіонала, Героя. Не маємо права забувати ціну свого мирного життя», – розповіла дружина офіцера Марта. «Не вистачає слів, щоб передати смуток, який чорним крилом торкнувся не лише сім'ї, а й всіх нас. Розділяємо біль близьких і рідних воїна та схиляємо голови в глибокій скорботі. Дякуємо Вам за сина України. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для Вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Пам'ятаймо захисника, що заплатив життям за мир і спокій на вільній українській землі. Царство Небесне та світла пам'ять Тобі, наш Герою! Герої не вмирають!» – зазначили у Звягельському ліцеї. Поховали Олега у рідному місті. Вдома на нього чекали дружина, батьки та сестра.Платформа пам'яті 'Меморіал'