Лавренюк Олександр Олегович (Казанова)

Старший солдат Олександр Лавренюк (позивний Казанова) загинув 17 лютого 2024 р. поблизу с. Тягинка Херсонської області. Під час ворожої атаки дронів воїн дістав уламкові поранення. Його кохана дівчина Віолетта, парамедикиня, намагалась його реанімувати дорогою до лікарні, але, на жаль, поранення виявилися несумісними з життям. Воїну було 29 років. Олександр народився у с. Ольгопіль Вінницької області. Після школи здобув середню спеціальну освіту в міському ПТУ № 35. А потім продовжив навчання на заочній формі в Національному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», навчався на факультеті інформатики та обчислювальної техніки. Любив ремонтувати автомобілі, займався ремонтами квартир, був чудовим майстром та електриком. Брався за будь-яку роботу та виконував її бездоганно. Захоплювався спортом. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до лав 106-ї окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду водія гранатометного відділення АГС взводу вогневої підтримки. Став найкращим водієм човна, швидко та професійно виконував бойові завдання на р. Дніпро. За свою службу захисник отримав низку нагород, серед яких: відзнака Президента України «За оборону України» та орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). «Разом із Олександром я брала участь в евакуації поранених. Він був неймовірно відданий своїй роботі. Попри небезпеку та постійні ворожі атаки, ризикуючи власним життям, врятував понад 100 бійців, із лівого берега Дніпра (с. Кринки, с. Козачі Лагері) вивіз багато загиблих побратимів. Це була надзвичайно добра людина з величезним серцем, неймовірно вірний друг. Найкращий чоловік у моєму житті. Мій небесний Янгол», — розповіла кохана дівчина воїна Віолетта. Поховали захисника у рідному селі Ольгопіль. В Олександра залишились батьки, брат, тітка, наречена та вірні друзі.