Logo site

Алімов Олександр Володимирович (Алі)

18 жовтня 1984 – 5 грудня 2022
Львівська обл. – Луганська обл.
https://back.memorybook.org.ua/flags/ua.svg
Молодший сержантМолодший сержант
Орден «За мужність» III ступеняОрден «За мужність» III ступеня

    • Біографія

      Алімов Олександр Володимирович народився 18 жовтня 1984 р. у м. Львів. Навчався у Львівській середній школі № 4. Після закінчення школи вступив до Національного університету «Львівська політехніка», де у 2009 р. здобув спеціальність інженера-механіка. У 2007 р. розпочав працювати консультантом у ПрАТ «Київстар». У 2013 р. став провідним інженером у відділі інформаційних технологій компанії «Перша приватна броварня». Одружився у травні 2016 р. Того ж року вступив до «IT Step Academy», де, пройшовши фахове навчання, розпочав працювати у сфері ІТ. У період з 2018 по 2021 рр. працював у компанії «LaSoft», з 2021 р. перейшов у компанію «EPAM Systems». Олександр мав багато вподобань, любив подорожувати, читати та відвідав велику кількість країн світу. Його захопленнями були походи в гори та байкінг. Займався різними видами спорту: бігом, футболом, баскетболом, сквошем. Неодноразово брав участь у спортивних змаганнях. Любив тварин та часто ними опікувався. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 р. добровольцем став на захист рідної землі. Служив у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, отримав звання молодшого сержанта. 5 грудня 2022 р. молодший сержант Олександр Алімов був визначений командиром групи швидкого реагування, яка вийшла з додатковим БК для прикриття позиції, де тривав наступ ворожої піхоти. Його група вступила у стрілецький бій із противником, який зайшов у тил позиції. Під час зіткнення був поранений один із членів групи. Олександр ухвалив рішення про переміщення пораненого побратима в безпечне місце, після цього повернувся до основної групи та продовжив стрілецький бій. Загинув під час бою унаслідок кульового поранення у скроню. Похований на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у м. Львів. У загиблого залишилися батько, дружина та брат.

    • Військова служба

      Молодший сержант

    • Місце поховання

      Ще не додано

    • Фото і відео

    • Україна пам'ятає

      Ще не додано

    • Спогади

      Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ять

    • Вшанування пам'яті

      Ще не додано

    • Публікації

      • Молодший сержант Олександр Алімов, позивний Алі, загинув 5 грудня 2022 року в бою з окупантами поблизу села Діброва на Луганщині. Захиснику було 38 років. Олександр родом зі Львова. Навчався у Львівській лінгвістичній гімназії. Згодом вступив до Національного університету «Львівська політехніка», де здобув фах інженера-механіка. Працював програмістом у компанії «ЕПАМ». Любив вчитися новому, читати історичні та художні книги. Його захопленням були гори. Займався різними видами спорту: сквош, баскетбол, футбол, біг дистанцій, велоподорожі. Об'їздив багато країн. З початком повномасштабного російського вторгнення добровольцем вступив до лав Збройних сил України. Воював у складі 215-го окремого батальйону 125-ї бригади ТРО. Був головним сержантом взводу. «Його віра та щирість були непохитними. Без вагань і страху він добровільно в лютому 2022 року вступив до лав 125-ої бригади ТрО Львова. До війська пішов із наміром зробити все можливе для нашої перемоги, тому прийняв рішення перевестися до іншої частини, яка потім вирушила в гарячі точки на Схід. Яке життя ми мали до війни? Наші стосунки були добрими, щирими, простими, ми багато розмовляли. Думаю, саме розмови зробили нас найріднішими людьми у світі. Ми об'їздили багато країн. Мріяли про власний дім, дітей і старість з коктейлями на березі моря. З ним не було страшно. Ніколи. Навіть у наші важкі моменти я знала, що він буде завжди поруч. Про таких людей жартують «partner in crime»! Мала за щастя побачитися з ним під час його відпустки. Питала, чи не хоче повернутися назад в частину у Львів і тут бути корисним. «Якщо я зараз не повернуся до хлопців на нуль, то чиясь дружина не побачить чоловіка, а ти ж хотіла мене побачити», – сказав Саша, і я не продовжувала. 5 грудня 2022 року він очолив групу швидкого реагування, йшов на позиції, щоб допомогти своїм побратимам вийти живими з бою. Хлопців врятував, а сам не повернувся. Великий біль у тому, що ми шукали його тіло ще 10 днів. 10 днів пекла, розпачу, але й надії, а може живий? Найдивніша молитва, яку я коли-небудь промовляла до Бога: «допоможи знайти тіло». Я молилася крізь сльози, та все ж була надія. Яка потім розвіялася, на жаль. Мій чоловік – моя душа, моє серце і мій рідний дім. Я чекаю зустрічі, коли на це буде час та місце», – розповіла дружина воїна Ірина. Поховали Олександра на Личаківському цвинтарі у рідному Львові. Вдома на нього чекали дружина, батько і брат.
        Платформа пам'яті 'Меморіал'