- Укр
- Англ
Джураєв Олександр Васильович
22 лютого 1993 – 27 лютого 2024Харківська обл. – Донецька обл.
Орден «За мужність» III ступеня

Біографія
Народився 1993 року в селі Олександрівка- закінчив Олександрівську загальноосвітню школу. В часі навчання брав активну участь у спортивних змаганнях. 2017 року стає студентом професійно-технічного училища — закінчив за фахом кухаря.15 серпня 2023 року призваний до лав Збройних Сил України. Солдат- служив оператором відділення протитанкових ракетних комплексів — взвод вогневої підтримки 3-го десантно-штурмового батальйону 80-ї бригади. Брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках. Загинув у бою 27 лютого 2024 року поблизу Красногорівки Покровського району Донецької області, виконуючи військовий обов'язок. Похований у Валківській громаді. Без Олександра лишились батьки Василь Талібович та Альфія Нурмухамедівна, сестра і брат.Місце поховання
Ще не додано
Фото і відео
Ще не додано
Україна пам'ятає
Ще не додано
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
Ще не додано
Публікації
- Солдат Олександр Джураєв (позивний Леча) загинув 27 лютого 2024 р. у районі м. Красногорівка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання дістав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Захиснику був 31 рік. Олександр був родом із с. Олександрівка Харківської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі імені Івана Буряка. Потім здобув фах кухаря-кондитера у Харківському професійному коледжі. Більшість життя працював за фахом у Болгарії, останнє місце роботи — Слобожанська технологічна компанія. Захоплювався комп'ютерними іграми та спортом, особливо футболом, обожнював у нього грати. Під час повномасштабної війни, у серпні 2023 р., чоловіка призвали до Збройних сил України. Він захищав свою Батьківщину в лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Обіймав посаду оператора відділення протитанкових ракетних комплексів взводу вогневої підтримки. «Олександр був добрим хлопчиком. З дитинства дуже любив тварин, ніколи не ображався, завжди міг прийти на допомогу, хто б не попросив. Мріяв, щоб у нього та нас було найкраще майбутнє. Дуже хотів поїхати до бабусі в Ташкент… Ніхто про нього нічого поганого не може сказати, адже він був світлим, як сонечко, і завжди всім усміхався. Побратими кажуть, що він був одним із кращих», — розповіла його сестра Аліна. Поховали Олександра в рідному селі. У нього залишились батьки, сестра та брат. Посмертно десантника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.Платформа пам'яті 'Меморіал'