Каменчук Олександр Володимирович (Каспер)

Штаб-сержант Олександр Каменчук (позивний Каспер) загинув 28 листопада 2023 р. у районі с. Іванівка Харківської області. Під час виконання бойового завдання дістав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Герою було 46 років. Олександр народився у с. Червона Волока Житомирської області. Навчався у Бердичівській школі прапорщиків. У 1998–2004 рр. проходив військову службу в с-щі Вовковинці, обіймав посаду начальника сховища з ремонту та зберігання топографічної техніки і майна. Після скорочення частини працював трактористом-комбайнером, на будівництві та заводі. Любив виготовляти з підручних матеріалів витвори мистецтва. Любив будівельну справу, обожнював грати у футбол і багато жартувати. У 2014 р. чоловік пішов добровольцем в АТО. Воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Під час повномасштабного вторгнення знову став у стрій. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Обіймав посаду командира бойової машини, командира відділення у 108-му окремому батальйоні. У травні в районі с-ща Спірне Донецької області врятував п'ятьох побратимів, вивівши їх із поля бою, проте сам був важко поранений. Переніс операцію, пройшов реабілітацію та у серпні повернувся до побратимів. Військовий був нагороджений відзнакою «За поранення» (важке) і медаллю «Захиснику Вітчизни». «Тато воював на найгарячіших напрямках фронту. Його завзяття, міцний, надійний характер, бойовий досвід, людські та професійні якості високо цінували і командири, і побратими. Він вміло володів вогнепальною зброєю і завжди рвався йти першим. Тато не боявся нічого, завжди був для нашої сім'ї героєм і надійною опорою. Він завжди заряджав навколишніх спокоєм і вірою в те, що неодмінно все буде добре. Своїм друзям та рідним весь час говорив: «Хто, як не ми?». Він був людиною слова, любив свою Батьківщину і завжди позитивно ставився до життя. Він був чудовим татом, чоловіком, сином і другом. Особисто для мене він є прикладом справжнього чоловіка, вірного друга і хороброго воїна з великим серцем. Кажуть, людина живе, поки її пам'ятають, а отже, тато буде жити вічно. Нам його дуже не вистачає…» — розповів Андрій Каменчук. Олександра поховали в рідному селі. У нього залишилися мама, молодший брат, дружина і син.