Сєдов Олексій Олексійович

Сестра загиблого під Шахтарськом десантника: «Я обіцяла до дня народження повернути Льошу додому, і я це зробила» 2,5 місяці знадобилося Тані Сєдовій для того, щоб під кулями знайти поспіхом зарите у братській могилі тіло брата і перепоховати з усіма почестями в рідному Дніпропетровську. Дивлячись на цю струнку невисоку дівчину, складно, майже нереально зрозуміти, як вона змогла винести цю ношу. Хтось інший на її місці давно б склав руки, замкнувся б в собі, розлютився б на весь білий світ. Хтось інший, але не Тетяна Сєдова. Це вона першою з родичів упізнала на страшному відео з підбитим під Шахтарськом БТРом спалене тіло молодшого брата Льоші. Це вона розшукала його бойового побратима, який потрапив у полон і під дулами автоматів ДНРівців змушений був закопувати в одній могилі тіла загиблих товаришів по службі. Це вона писала в СБУ, тримала зв'язок із військкомом та волонтерами. Заради однієї мети — повернути тіло брата на рідну землю і поховати як Героя. І вона додержала слова — привезла Олексія додому до дня його народження. 17 жовтня хлопцю мало б виповнитися 24 роки, 10 жовтня його тіло привезли до Дніпропетровська. «Я знала, що він не повернеться» Олексій був єдиним сином у багатодітній родині. Після чотирьох доньок із «молодшеньким» няньчилися всі, але найтісніші стосунки в нього були зі старшою сестрою Танею, котра опікувала його, як мама. Коли Льошу в березні мобілізували, вона не стала його відмовляти. А коли під час першої відпустки саме брат запитав її, чи треба йому знову повертатися на війну, Таня відповіла, що вирішувати тільки йому. І, почувши його чітке рішення продовжувати воювати, мовчки дістала заначку — на берці та форму. «Я ще тоді, у липні, коли Льоша повертався до зони АТО з другої відпустки, знала, що більше не побачу його живим, — зізнається Таня через 2 дні після похорону. — Він вийшов від мене і забув телефон. Повернувся, потім знову вийшов і забув гаманець. Знову повернувся. А потім я подзвонила йому, кажу: ти хоч рукою мені помахай на прощання. Льошка махав мені, а в голові крутилося — він не повернеться…». Так і вийшло. 31 липня під Шахтарськом прибічники ДНР розбили колону українських БТРів із десантниками 25-ї бригади ПДВ. Майже одразу в інтернеті з'явилося страшне відео з тілами загиблих, зняте ДНРівцями. А слідом за ним — інше, де полонений десантник Вадим Коваленко ховає своїх товаришів по службі, називаючи прізвища двох із них: Сєдов і Федоряка. Тоді Таня і поставила собі за мету — допомогти витягнути Вадима з полону, щоб дізнатися, де похований брат. Вадим назвав координати поховання. 2,5 місяці вона крок за кроком йшла до своєї мети — дзвонила, оббивала пороги. У результаті доля вивела її на вже звільненого з полону Вадима. Таня поїхала до нього в Полтавську область — подякувати та розпитати про брата. «На початку вересня зі мною зв'язалися родичі загиблого Петра Федоряки. В одній могилі з ним були поховані Льоша і ще 5 бійців, — розповідає Таня. — Вони теж шукали можливість забрати тіло. А Вадим на той момент уже все пояснив і дав координати поховання. Усі документи ми надіслали до СБУ, здали разом із мамою аналіз ДНК». 17 вересня друг Федоряки Роман повідомив Тані, що є можливість забрати тіла рідних, а ще через 2 дні вона дізналася, що до пошуків поховання долучилася волонтерська група. «10 жовтня мені подзвонили і сказали, що до Дніпропетровська доставлено 8 тіл. Я одразу відчула: Льошка серед них», — говорить Таня. Льоша Сєдов із дитинства мріяв бути десантником. Тату як доказ Таня зізнається, що перед упізнанням їй не йшла з голови думка про Льошине тату: декілька вигнутих плетінь у вигляді овалу та напис китайськими ієрогліфами. Тіло брата вона не бачила — упізнання було за фотографіями уцілілих частин тіла. Тому насамперед попросила показати фото тієї частини лівої руки, де було татуювання, а побачивши його, мало не скрикнула: так, це саме воно! Татуювання, через яке брата не взяли до ПДВ, куди він так хотів, але яке не стало перешкодою для служби в АТО у складі 25-ї бригади. 18 жовтня Олексія Сєдова поховали на Краснопільському кладовищі, на алеї Слави, яка була відкрита для поховання загиблих у зоні АТО героїв. Попрощатися з ним прийшли знайомі, однокласники, увесь двір. Навіть дворовий собака, який ніколи не залишав свого насидженого місця, весь час крутився біля труни. А Льоша обіцяв, що коли повернеться, обов'язково заведе собі маленького друга: кота чи собаку. Таня здійснила це бажання замість нього: купила кошеня.