Мазуренко Олексій Вікторович

31-річний старший лейтенант Олексій Мазуренко помер 18 серпня 2022 р. у київському шпиталі від поранень, отриманих у бою з окупантами. 14 серпня під час виконання бойового завдання офіцер разом із побратимами потрапив у ворожу засідку поблизу с. Богородичне Донецької області. Олексій був поранений зі стрілецької зброї в ліве стегно. Отримавши наказ про відступ, він ще намагався допомагати пораненим побратимам. Олексій народився в с. Митниця Київської області. Після закінчення місцевої школи вступив до Академії муніципального управління на спеціальність «Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології». Паралельно навчався на військовій кафедрі за програмою офіцерів запасу в Національній академії оборони України. У 2012 р. Олексій зустрів майбутню дружину Ірину. Це було кохання з першого погляду. 9 серпня 2014 р. пара одружилася, через рік народився первісток, якого Олексій назвав Богданом. Ще до одруження почав зводити власний будинок, трохи допомагали батьки. Майже всі роботи по будівництву виконували всією родиною. На початку лютого 2021 р. молода родина переїхала в новий дім. Того ж року народився другий син Андрій. Жили щасливо, мали багато мрій і планів. Після 4-го курсу Олексій пішов працювати слюсарем у «Київенерго». Коли закінчив університет, його одразу призначили майстром. Тоді в його підпорядкуванні працювали дві бригади робітників. Коли почалася повномасштабна війна, Олексій записався до тероборони, у добровольчий загін «Щит Василькова». Патрулював вулиці рідного села, стояв на блокпостах. 26 лютого 2022 р. був призначений заступником сільського старости села. Одного разу в Митниці навіть спіймав диверсанта, якого передали в поліцію та відправили до Києва. Нічого не сказавши родині, Олексій пішов до військкомату, та, як рідні дізналися вже після його смерті, попросився добровольцем на фронт. Родині говорив, що його мобілізували. У травні Олексія направили на навчання до Одеської академії. А вже наступного місяця призначили командиром взводу 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ. За два місяці було багато боїв. Офіцер уміло керував підлеглими, здобуваючи досвід та авторитет завдяки своєму справедливому та вольовому характеру. «Я прошу в Бога лиш одну секунду... Хоч у сни ну відпусти... Ну відпусти його на мить в мої обійми. Її немає... І слів немає, ані обіймів, ні теплих, ніжних вечорів! І серце туга огортає, і сильний біль пече його. Але я знаю, я відчуваю — ти тут, зі мною, тільки в іншій площині!!! Ми разом! Тільки Ти — на небі, а Я — на землі… Мій коханий Воїн Світла, мій Ангел на небесах», — написала дружина офіцера Ірина. Поховали героя в рідному селі. Вдома на Олексія чекали батьки, сестра, дружина та двоє синів.