Миколюк Петро Іванович (Петруха, Клос)

42-річний боєць Петро Миколюк (позивні Петруха, Клос) загинув 12 березня 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу с. Успенівка Донецької області. Дістав численні осколкові поранення, несумісні з життям, внаслідок атаки ворожого «Ланцета». Петро народився і жив у с. Панасівка Тернопільської області. Після закінчення 9-го класу школи продовжив навчання в Скалатському професійно-технічному ліцеї. Там здобув фах водія, тракториста. Працював трактористом у приватному фермерському господарстві в рідному селі. У 2017–2020 рр. служив за контрактом у Збройних силах України. Брав участь в АТО / ООС. У травні 2022 р. Петро був знову призваний до ЗСУ. Спочатку обороняв Україну в складі 44-ї окремої артилерійської бригади, де був старшим водієм. У липні 2023 р. його перевели до 33-ї окремої механізованої бригади. Там обійняв посаду водія, а згодом — старшого механіка-водія. «Він був добрим, щирим, веселим та компанійським хлопцем. Гарний майстер, якому все вдавалося. «Хто, як не я», — він завжди говорив нам, коли телефонував. Покійний брат багато вкладав у ці слова, насамперед це захист рідних, односельчан та країни загалом. Будучи на передовій, ніколи не втрачав почуття гумору й оптимізму. Навіть зараз побратими згадують не один його жарт. Випадок із буднів військового: розрахунок побратимів повертався з чергування і, переїжджаючи місцеву річку, застряг тягач із артилерійською установкою. Хлопці ледве вибралися з крижаної води, бо це була пізня осінь 2023 р. Не думаючи про власне здоров'я, Петро кинувся рятувати техніку. Він заліз у річку та зробив так, що тягач із гарматою витягли, щоправда, сам захворів, але техніка була врятована. Він любив техніку і часто, коли телефонував, то важко переживав, що багато розбитої сільськогосподарської техніки, знищеного майна в господарствах, що багато доведеться відновлювати нашій країні. Петро їздив на виїзди частіше, ніж мало би бути, бо завжди говорив: «Я вже життя побачив, а в них, молодих, воно лише починається». До останнього подиху був вірний присязі та гідно виконував свій військовий обов'язок», — розповіла двоюрідна сестра загиблого Галина Розмаїта. Поховали Петра в рідному селі. У загиблого залишилася сестра. На стіні сільської школи на його честь встановили меморіальну дошку.