Федорчак Роман Русланович

Старший сержант Роман Федорчак (позивний Старшина) загинув 7 лютого 2024 р. поблизу с. Іванівське на Донеччині. Виконуючи службові обов'язки, дістав смертельні поранення внаслідок численних скидів із ворожих дронів. Захиснику було 30 років. Роман — уродженець с. Грабовець Івано-Франківської області. Зростав у багатодітній сім'ї, де був найстаршим сином. Змалку вирізнявся сміливістю, добротою, справедливістю та мужністю. Його близькі згадують про нього з теплом і вдячністю. Здобув середню освіту. У 2017 р. проходив навчання в зоні АТО. Потім працював електромонтером на підприємстві «СМЕК». Після початку повномасштабного вторгнення, 19 березня 2022 р., Роман без вагань приєднався до лав захисників. Спочатку перебував на блокпості у Хмельницькій області, охороняючи міст. Через рік уклав контракт для участі в бойових діях на передовій. Службу проходив у 710-й бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту. Обіймав посаду головного сержанта, командира відділення вогневого ураження штурмового взводу штурмової роти. Із червня 2023 р. виконував бойові завдання у с-щі Урожайне Донецької області. У грудні 2023 р., під час ротації, Роман одружився та переїхав до с. Волосів Івано-Франківської області. Із 24 січня 2024 р. виконував бойові завдання біля с. Іванівське під Бахмутом, де і загинув. За гідну службу військовий був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «Хрест ДССТ», «Незламним героям російсько-української війни» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). «Ти був не тільки коханим чоловіком, а й моєю кам'яною стіною, моїм оберегом, найкращим другом, справжнім надійним чоловіком, ти замінив мені всіх, але тебе ніхто не може замінити! Всі, хто знав Романа особисто, погодяться, що він був завжди справедливим, щирим, надійним і цікавим. За це та багато іншого його всі так любили, поважали і тягнулися до нього», — написала дружина загиблого Христина. «Мій син Роман пішов в армію добровольцем, гідно і чесно виконував свій обов'язок. Я завжди говорила йому: «Сину, бережи себе», а він відповідав: «Мамо, не хвилюйся, все буде добре, я живучий». Наш Роман не зупинився б. Він завжди казав: «Я буду стояти і захищати свою країну до останнього, тут мій дім». Він був найкращим братом для своїх братів та сестер. Був відданим другом, хорошою людиною і воїном», — розповіла його мама Марія. Поховали воїна у с. Волосів на Івано-Франківщині. У Романа залишились мама, брати, сестри, дружина, інші рідні, друзі та побратими.