Гурін Руслан Іванович (Тридцятий)

Гурін Руслан Іванович народився 2 липня 1973 р. Виріс у м. Дніпропетровськ. Батько хлопця працював начальником цеху на Дніпропетровському військовому заводі. Руслан мешкав у м. Нікополь на Дніпропетровщині. Займався спортом, кандидат у майстри спорту. Із дружиною Оленою, яка родом з Тернопільщини, побралися у 1992 р., виростили двох дітей.
Проходив військову службу у званні прапорщика в Нікопольській військовій частині, обіймав посаду зв’язківця. Перед звільненням виконував обов’язки командира роти.
Звільнившись із ЗСУ, обіймав посаду керівника інтернет-провайдера «Експрес».
Дружина Руслана працювала на Нікопольській АТС, а згодом проходила військову службу зв’язківцем у військовій частині чоловіка — у 301-му зенітному ракетному полку, обіймала посаду старшого механіка.
У 2014 р. Руслан Гурін добровольцем у складі підрозділу розвідки 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя» пішов боронити державу на Схід. Командував ВОПом на східній околиці м. Іловайськ, протримався 21 день. 24 серпня 2014 р. його розвідгрупа полонила 10 російських десантників, які «заблукали» біля с. Дзеркальне — група вирушила на розвідку та підстрелила з РПГ-18 «Муха» російську БМД із десантниками. Останні визнали, що вони — з м. Кострома (рф).
Зумів вийти з Іловайського котла живим. Поблизу м. Амвросіївка захопив та віддав під військовий суд двох «данскіх казачков», що напилися та ґвалтували місцевих жінок. Під час однієї з розвідок взяли в полон терориста в його в хаті під час застілля, коли той святкував свій день народження. Коли проросійський корегувальник побачив, що його везуть на українські позиції, у зрадника сталося самовільне випорожнення.
Після бою на блокпості терористів Руслан близько кілометра ніс на собі пораненого підлеглого. Поблизу с. Велика Шишівка на Донеччині дістав осколкове поранення в плече. У 2015 р. був у відпустці, того ж року демобілізувався.
Син Олексій, закінчивши 9 класів, вступив на навчання до Криворізького військово-спортивного ліцею. Донька Анастасія навчалася в Запорізькому національному університеті.
Своїми спогадами Руслан Гурін поділився у фільмі «Без права на славу».
Загинув у боях з агресором під час відбиття російського вторгнення в Україну (місце не уточнено).
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Гуріна Руслана Івановича нагороджено орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).